Десь на початку третьої декади січня мене жорстко струсонуло від двох новин від улюбленої агенції Інтерфакс-Україна. Повідомлення я побачив не одночасно, але пам'ять в мене на таке тренована роками редакторської роботи. Тож, новина перша: до суду надійшла справа щодо зловживань начальника поштового відділення - вона фальсифікувала виплати пенсій, тобто крала гроші Пенсійного фонду (який отримує кошти з нашого єдиного соцвнеску, нагадую). Новина друга: уряд затвердив кошторис Пенсійного фонду на 2017 рік - половина грошей ПФУ отримає у вигляді дотацій від державного бюджету.
Читай также: ТОП-5 реформ, которые изменят жизнь украинцев
Зважте ці дві новини на терезах. Що вони означають? Спробуємо осягнути при цьому, скільки крадуть без наслідків для злодіїв, скільки крадуть за допомогою системних оборудок і за підтримкою значно більш високих керівників, ніж начальник поштовоого відділення.
Чому зараз ми настільки жорстко опираємось спробам “золотих комірців“ красти кошти платників податків “в особливо великих“, чому стільки оплесків зриває введення прозорих процедур держзакупівель та інші антикорупційні заходи? Ми що, хіба раніше давали згоду на тотальне розпилювання державних та/або муніципальних коштів, а зараз стали настільки принциповими? Ну, звісно, ні. Так, раніше у нас крали набагато більше, ми обурювалися, але настільки різкого спротиву громадянського суспільства не відзначалось. Чому настільки крутий спротив виник саме зараз?
Бачу три джерела, з яких живиться наше несприйняття реваншу клептократії. Перше: ми жорстко критикуємо сучасних можновладців, проте поки ще вважаємо їх представниками нової хвилі та свіжою кров’ю української політики. Хоча пам’ятаємо усі їх минулі посади та зв’язки.
Читай также: Как наказывали коррупционеров в разные века
Друге джерело: країна веде війну з потужним ворогом-агресором, мова йде про існування України як такої. Тому казнокрадство - то не просто майновий злочин, а дія, яка нищить наші шанси на перемогу. Тому то є військовим злочином. Рівень несприйняття такого - в рази вище, ніж щодо банального економічного злочину.
Третє джерело: в Україні значно поменшало ресурсів, які можна розкрадати без фатальних наслідків. Зараз вкрадене доводиться компенсувати за рахунок зростання податкового тиску та/або тарифів природних монополій. Тобто під час фінансової кризу крадуть безпосередньо з наших кишень - творчо, з особливим цинізмом, з посиланнями на “вимоги МВФ“.
Читай также: В декларациях 53 депутатов обнаружили признаки коррупции
Що з цього випливає? Ми маємо стежити за руками осіб, яким делегували владу. Прискіпливо, до образ, до скандалів, нечемно і грубо - бо занадто висока ціна питання. Так, “мова йде про існування України як такої“. Ми також повинні захищати свої економічні свободи - бо інакше втратимо особисті ресурси для підтримання суспільного контролю та існування особистих свобод.
Корумпованим носіям влади варто з почуття самозбереження на кілька років призупинити свої загарбницькі рефлекси. Розумію, це дуууже складно, бачу, що це огидно їх природі та сенсу життя. Але це - неминуче. Нехтування вимогами часу досить ймовірно може завершитись край невдалою спробою втекти у бік VIP-залів аеропортів “Жуляни“ або “Бориспіль“.
Головний редактор журналу Гроші Олександр Крамаренко.
Текст є особистою точкою зору автора.
