Як відомо, 22 грудня 2010 року напідпис Президентові України надійшов один з резонансних Законів кінця минулогороку -Закон України "Про внесеннязмін до Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконаленнямеханізму діяльності акціонерних товариств". 13 січня 2011 року Президентнаклав на цей Закон вето та повернув його з зауваженнями до Парламенту. Не малоюристів тафінансових експертіваналізували норми цього Закону. При цьому було достатньо «зламано списів». Алез точки зору професійних оцінювачів, думку яких я хочу репрезентувати в данійстатті,Закон також містить певні двоякіположення.
Перш за все, слід підкреслити, щоне можна не погодитися з першими двома зауваженнями Президента відносно цьогозакону. Цілком логічними є зауваження щодо норми про обов’язковий лістинг акційпублічних товариств (п. 1 ст. 24 Закону), із допомогою якої сподівалисявирішити проблему браку ліквідних привабливих інструментів на українськомуфондовому ринку. На відміну від чинного Закону «Про АТ», який зобов’язуєпублічні акціонерні товариства пройти процедуру лістингу та залишатися убіржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, Закон «"Про внесеннязмін до Закону України "Про акціонерні товариства" щодо вдосконаленнямеханізму діяльності акціонерних товариств" дозволив публічному акціонерномутовариству самостійно визначитися, чи проходити товариству процедуру лістингута, чи будуть, у зв’язку із цим, акції такого товариства купуватися тапродаватися на фондовій біржі. Дійсно, як зазначено у зауваженнях Президента,це серйозний крок назад, який буде серйозно заважати розвитку українськогофондового ринку, що, у свою чергу, негативно позначиться на інвестиційнійпривабливості вітчизняної економіки.Адже саме «біржова торгівля та проходження процедури включення до біржовогосписку сприяє підтримці біржового курсу цінних паперів, змушує емітентадотримуватись визначених показників у своїй діяльності, що, в свою чергу,гарантує потенційному інвестору надійність та ліквідність таких ціннихпаперів».Крім того, не прийнятною єдоповнення Закону «Про АТ» новою статтею 651щодо примусового викупу акцій товариства. За цією статтею особа (особи,що діють спільно), яка є власником 95 і більше % акцій товариства, має правовимагати у всіх акціонерів продати належні їм прості акції товариства цій особі(особам, що діють спільно), а акціонери зобов'язані продати належні їм простіакції. Отже очевиднимистають широкіможливостівеликих акціонерів щодопримусового відчуження акцій міноритарними акціонерами, права яких залишаютьсяабсолютно незахищеними. Подібна норма діє і в інших країнах, зокрема, Росії, тавикликає масу конфліктів та нарікань. Зважаючи на суттєві проблеми в управлінніакціонерними товариствами, пов’язані з акціонерами, що не приймають участі таяких подекуди неможливо і знайти, проблема потребує розв’язання. Алезапропонований шлях вирішуючи одну проблему породжує іншу.
Як професійний оцінювач хочузвернути увагу на інші положення даного Закону, які безумовно не такірезонансні, але у разі не звертання на них уваги при корегуванніЗакону мають всі шанси стати конфліктними.
Так стаття 65-1 частина 3 міститьтакі формулювання: «Ціна придбання акцій не може бути меншою за середньозваженуринкову ціну, що склалася на фондовій біржі, на якій акції товаристваперебувають в обігу. В разі відсутності акцій товариства в обігу на фондовійбіржі, ціна придбання акцій не може бути меншою за ціну, визначену незалежнимоцінювачем». Постає питання: якщо акції перебувають в лістингу або біржовомусписку, але при цьому або угод давно не було, або вони могли носитиспекулятивний характер, то за який період до дати оцінки слід приймати до увагибіржові дані, на основі яких має бути визначено (ким?) «середньозважену ринковуціну»? Знову виникає підґрунтя для конфліктів. Тому законодавчо слід закріпити,що у будь-якому разі треба робити незалежну, професійнуоцінку і оцінювач має вибирати таобґрунтовувати - або користуватися даними фондового ринку, або іншимиджерелами, оскільки за результати своєї роботи саме він несе відповідальність.
При тому, що в частині 3 статті 8Закону, законодавець цілком обґрунтовано зазначає, що наглядова рада затверджуєринкову вартість майна, яка не може відрізнятися більше ніж на 10 % відвартості, визначеної оцінювачем. Раніше за нормами Закону «Про АТ» оцінка майнаАТ була не обов’язковою. Тому при відсутності професійної оцінки вартість майнавизначалась дуже «приблизно», що, в свою чергу вело до подальших корпоративнихконфліктів.
НаведущеодинприкладнедостатньовірнозастосованоїтермінологіїучастиніпершійстаттіЗаконуОплатавартостіакційщорозміщуютьсяпідчасзаснуванняакціонерноготоваристваможездійснюватисягрошовимикоштамиціннимипаперамикрімборговихемісійнихціннихпаперівемітентомякихєзасновниктавекселівмайномімайновимиправаминематеріальнимиблагамищомаютьгрошовуоцінкуЗ одного боку, законодавець вірнододав термін «грошову», адже раніше в нормі Закону «Про АТ» такого суттєвогоуточнення не було. Але варто б було доповнити ще й терміном «незалежна», томущо досі не зрозумілим є і може залишитися механізм визначення вкладу, івідбувається він переважно по домовленості між засновниками. В разі, якби вкладпроходив «незалежну грошову оцінку» це б могло потенційно унеможливити подальшіконфлікти між засновниками АТ.
НаприкінціхотілосябпідкреслитищовищенаведенінормиЗаконухочістановлятьперешкодинашляхуфункціонуваннявітчизнянихАТалезавдякисвоїйочевидностіїхкорегуваннянамаютьбутискладнимзавданнямдлярозробниківцьогоЗаконуВ цілому ж Закон, в разі йогодоопрацювання і врахування зауважень Президента та експертного середовища маєвсі шанси стати важливим кроком у напрямі приведення українськогокорпоративного законодавства до світових стандартів. Він дійсно здатен суттєвоспростити управління Акціонерним товариством в України, зробити його діяльністьбільш простою та зрозумілою.
_
