Повышение ставки без согласия поручителя

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2013 року                                                                             м. Київ 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: 

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и л а:

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 5 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1, укладено договір про відкриття кредитної лінії, за умовами якого ОСОБА_1, відкрито невідновлювальну кредитну лінію на суму 90 тис. доларів США зі сплатою 14,5% річних і строком повернення до 5 липня 2012 року.

Для забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1, цього самого дня між банком і ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені окремі договори поруки, а 6 липня 2007 року між банком і ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за умовами якого останні передали в іпотеку нерухоме майно – належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Взяті на себе зобов’язання щодо повернення коштів і сплати процентів за кредитом ОСОБА_1 не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість.

У зв’язку із цим позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість на суму 1 010 608 грн 28 коп. за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

У травні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати недійсними договір про відкриття кредитної лінії від 5 липня 2007 року з наступними додатковими угодами до нього, договори поруки від 5 липня 2007 року, іпотечний договір від 6 липня 2007 року; зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_5 скасувати заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування зазначав, що він належним чином і своєчасно сплачував платежі за договором кредиту, проте банк безпідставно змінив умови договору, збільшивши процентну ставку до 20%. Крім того, зобов’язання зі сплати основного боргу та процентів у договорі про відкриття кредитної лінії виражені виключно в іноземній валюті, а банк не отримував індивідуальної ліцензії для надання кредиту в іноземній валюті.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2011 року, позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково: стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії від 5 липня 2007 року в розмірі 821 033 грн 86 коп. та судові витрати, а всього 822 853 грн 86 коп.; звернено стягнення зазначеної суми на заставлене майно ОСОБА_4 - квартиру АДРЕСА_1; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2011 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 1 ст. 559 ЦК України, зокрема, щодо визнання договору поруки припиненим у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2011 року.

ОСОБА_3 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яке переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи судом установлено, що 5 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії, за умовами якого ОСОБА_1 відкрито невідновлювальну кредитну лінію на суму 90 тис. доларів США зі сплатою 14,5% річних і строком повернення до 5 липня 2012 року. Для забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 цього самого дня між банком і ОСОБА_2, ОСОБА_3 були укладені окремі договори поруки НОМЕР_1 та НОМЕР_2, а 6 липня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, за умовами якого останні передали в іпотеку нерухоме майно – належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з меморіальним валютним ордером НОМЕР_3 від 9 липня 2007 року було видано кредит у сумі 90 тис. доларів США на поточний валютний рахунок ОСОБА_1.

Додатковою угодою № 1 від 1 листопада 2008 року, укладеною між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1, до кредитного договору від 5 липня 2007 року внесено зміни про збільшення процентної ставки за кредитом до 20% річних.

Задовольняючи частково позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і стягуючи суму заборгованості за кредитним договором солідарно з поручителів, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник; сторони кредитного договору, з яким були ознайомлені й поручителі, погодили, що банк може змінити розмір процентної ставки в бік збільшення; закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного зобов’язання, забезпеченого порукою.

Разом із тим, відмовляючи у відкритті провадження у справі, ухвала в якій надана для порівняння, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що внаслідок внесення додатковими угодами змін до кредитного договору та збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди й повідомлення поручителя відбулося збільшення обсягу його відповідальності, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча і пов'язаний з боржником певними зобов’язальними відносинами, є самостійним суб’єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосував ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

За таких обставин заява ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 п о с т а н о в и л а :

 Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 лютого 2013 року в справі № 6-172цс12.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. 

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшеннярозміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або не належне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Суддя Верховного Суду України                                            Н.П. Лященко