Виноробство до сьогодні вважається однією з порівняно нових галузей економіки України в контексті історичного погляду. Мовляв, не є Україна традиційно у списку перший виноробних країн світу, немає у нас старовинних виноробчих традицій та династій, все тільки починається. Але численні історичні, археологічні та соціокультурні дослідження переконливо свідчать: виробленням вина на території сучасної Південної України: Бесарабії, Придунайських полонинах та схилах Дніпра займались з давніх давен.
Власне, перші виноградні лози було завезено в райони Північного Причорномор’я ще у VI ст. до н.е. з появою там грецьких колоній Херсонес, Пантикапей, Тиритака, Ольвія. Але першими документальними свідченнями стосовно виноградарства та виробництва вина у Херсонському Придніпров’ї слід вважати Григорієвський Бізюків монастир, побудований у 1781 році поблизу м.Берислав. Монахи не тільки займались хліборобством та вирощуванням овочів, а й висадили нові виноградники переважно грецьких сортів та виготовляли власне вино для церкви.
Сучасні фахівці визнають, що класичне вітчизняне виноробство зобов’язане своїм розвитком не лише першому виноробу тих часів князю Леву Голіцину, але і представнику шляхетного литовського княжого роду Петру Миколайовичу Трубецькому. Перші виноградники одного з найстаріших та іменитих виноробних господарств України «Виноробного господарства князя П.М.Трубецького» були закладені на схилах Дніпра у Козацькому (Херсонська губернія) у 1896 році.
У своїй книзі «Історія одного господарства», син Петра Миколайовича, Володимир писав: «Батько, під впливом відомого винороба князя Льва Сергійовича Голіцина, захопився цією думкою. Разом з Голіциним вони найняли катер і довго досліджували течію Дніпра, заїжджали до всіх прибережних поміщиків і, нарешті, вирішили закласти в Козацькому великий виноградник. Голіцин дослідив ґрунт і, знаючи приблизну кількість опадів, враховуючи сприятливий для висадки виноградників схил берега Дніпра, вмовив батька посадити 200 десятин виноградників виключно вищих столових вин Рислінга та Каберне. Окрім того, вирішили щорічно через земство роздавати селянам до мільйону чубуків». Селянам не тільки роздавали саджанці для поширення виноградників, а й надсилали інструктора-виноградаря, який пояснював, як саме саджати лозу та доглядати за нею.
Переробка винограду відбувалася в Козацькому, де були побудовані виноробня та величезний підвал для зберігання вин, обладнані за останнім словом тодішньої техніки. Унікальні кліматичні умови, кут схилу Дніпра та його південно-східна експозиція, склад земель, використання прогресивних технологій у виноградарстві та виноробстві дуже швидко дали результат. У 1900 році вина, вироблені Трубецьким, вже були удостоєні Гран-прі на Всесвітній виставці у Парижі, а в 1902 році отримали вітчизняну премію за краще російське виноградне вино. Згодом Трубецький зайнявся виготовленням легких десертних вин. В липні 1910 року в продаж випустили три сорти: кларет десертний, вино типу французького шато-ікем та рислінг. За біле столове вино із рислінгу, типу мозельвейн, господарство Трубецького нагородили золотою медаллю на Одеській фабрично-заводській, художньо-промисловій та сільськогосподарській виставці 1910 року.
З тих часів не дивлячись на глобальні історичні потрясіння виноробство закріпилось як одна з основних спеціалізацій субрегіону. В період з 1921 до початку 1990-х на території колишньої виноробні князя Трубецького (на своє щастя він не дожив до подій 1917 року та націоналізації підприємства у селі Веселому (не випадкова назва, чи не так?) розміщено центральну садибу радгоспу імені Леніна, за яким закріплено 1766 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 1015 га виноградників.
На винзаводі виготовляють сухі столові марочні вина — «Наддніпрянське», «Перлина степу», «Оксамит України».
З 2003 року почалася нова історія виноробства Херсонщини. Історичні виноградники “Виноробного господарства Князя П.М. Трубецького” площею 150 га розташувалися на схилі Каховського водосховища в межах Причорноморської западини Східно-Європейської рівнини. Той самий теруар, що з часів князя Петра Трубецького давав найкращий результат, було задіяно для посадки нових виноградників. Міжнародні сорти винограду, що традиційно вирощувались у регіоні, отримали нове дихання завдяки саджанцям, привезеним з відомих розплідників Франції та Італії. Київський бізнесмен Олексій Д’яков з партнерами інвестував не тільки у відродження виноробства на Дніпровських схилах, а й у ролі керуючого партнера реконструював історичну виноробню Трубецького, по клаптиках зібрав її історію та своїм успіхом надихнув безліч крафтових виноробів регіону на закладку нових виноградників та формування «нової хвилі» українського виноробства.
