У п'ятницю, 13 липня, як тут не повіриш у бісовщину, правління Національного банку ухвалило рішення про підвищення облікової ставки до 17,5%.
Читай також: НБУ підвищив облікову ставку
Уже протягом багатьох років, з особливою завзятістю - останні три роки, керівництво Нацбанку намагається довести, що воно своєю монетарною політикою, іменованою інфляційним таргетуванням, здатне забезпечити довгострокову інфляційну стабільність гривні.
Скажу чесно, вже не пам'ятаю, скільки десятків і навіть сотень разів я пояснював у ЗМІ, у виступах на конференціях і різних "круглих" столах, в аналітичних записках владі, що неможливо забезпечити суто монетарними методами довгострокову стабільність національної валюти в сировинній (здебільшого) економіці, з повсюдним пануванням монополій із державним регулюванням цін. Від слів "взагалі" і "ніколи".
Читай також: Яку інфляцію очікувати до кінця року
Безліч разів на основі даних Держстату та НБУ доводилося показувати, що істотні коливання цін виробників і цін споживчих товарів і послуг у нас мають переважно немонетарний характер. І ці коливання Нацбанк не може приборкати за допомогою своєї монетарної політики.
Ба більше, монетарна політика, що передбачає високі відсоткові ставки, вбиває будь-які можливості для подолання сировинного статусу економіки. Насамперед від політики високих відсоткових ставок страждають переробні галузі. Ціни на їхню продукцію не настільки нестабільні, як це відбувається із сировиною та напівфабрикатами. Переробні підприємства не можуть, залежно від рівня цін на сировинних ринках, так швидко скоротити або наростити виробництво і так само швидко підняти або знизити ціни на свою продукцію.
Читай також: Як бізнес готується до зміни курсу гривні
Тому коли відсоткові ставки стають надто великими, підприємства переробних секторів економіки змушені відмовлятися від банківських кредитів.
Керівники НБУ, які з розумними обличчями розповідають, що, підвищуючи облікову ставку, у перспективі вони мають намір приборкати високий рівень інфляції, мені вже давно нагадують кравців, які шиють сукню на голого короля.
Вони не можуть зробити гривню стабільною монетарними методами, але збільшуючи облікову ставку і ставку за своїми депозитними сертифікатами вище певного рівня, роблять ще менш доступними кредити саме для переробних підприємств.
Читай також: НБУ назвав очікуваний обсяг міжнародних резервів до кінця року
За таких умов бізнес просто перестає реагувати на монетарну політику центрального банку. Яка різниця, які відсоткові ставки за кредитами, якщо їхній рівень убивчий для реального сектору?
Для тих виробництв, розвитку яких держава мала б сприяти, банківські кредити абсурдно дорогі й фактично мають заборонну вартість. У підсумку, ми спостерігаємо, як обсяг кредитів, що видаються підприємствам, падає четвертий рік поспіль. Тобто НБУ своєю монетарною політикою не тільки за останні роки, а протягом, мабуть, усіх років незалежності, цілеспрямовано нівелює можливості для розвитку переробних виробництв і малого бізнесу. І після цього чи варто питати, чому Україна майже повністю перетворилася на державу із сировинною економікою, та чи готові іноземні компанії інвестувати в переробні підприємства, коли кредити на поповнення обігових коштів для них у принципі недоступні?
Натомість ця політика є нейтральною або повністю прийнятною для сировинних галузей економіки. Які, як я вже зазначав, продукують низький рівень зарплат і доходів населення. А це, своєю чергою, збільшує в індексі споживчих цін та індексі цін виробників частку сировинних галузей, ціни на продукцію яких залежать не стільки від монетарної політики Нацбанку, скільки від цін на сировину на міжнародних ринках.
У підсумку, НБУ всі ці роки не те що не сприяє зростанню можливостей для використання монетарних інструментів, а тільки зменшує їх.
Читай також: Кабмін назвав "хороший сценарій" для української економіки
Хоча вся економічна логіка підказує, що економічна політика держави, включно з урядом, центробанком і парламентом, має бути підпорядкована створенню сприятливих умов ведення бізнесу, боротьбі з монополіями та картельними змовами, розвитку конкурентної економіки зі значною часткою переробної промисловості та наукомістких виробництв. Але, на жаль, уряд дуже мало робить для вирішення цього завдання. А Нацбанк узагалі робить прямо протилежне тому, що повинен.
Політика високих ставок - це як сильнодіючі ліки. Після використання протягом довгого часу їхні лікарські якості просто перестають діяти на хворий організм. Навпаки, таке лікування починає пригнічувати його, завдаючи тільки шкоди.