Протягом десятиліть Росія зберігала домінуючі позиції на ринку озброєнь Центральної Азії. Однак останніми роками ситуація почала змінюватися. Китай, який тривалий час сприймався переважно як важливий торговельно-економічний партнер регіону, дедалі активніше розширює свою присутність у сфері оборони. Пекін постачає державам Центральної Азії безпілотники, бронетехніку, транспортні літаки та комплекси ППО, а також бере участь у створенні об’єктів прикордонної безпеки та підготовці фахівців. Про це пишуть Dengi.ua із посиланням на публікацію The Caspian Post.

Одним із найпомітніших прикладів зараз вважається Узбекистан. У липні–серпні 2026 року спеціалізовані видання та OSINT-аналітики повідомляли про можливу поставку Ташкенту китайських винищувачів Chengdu J-10CE. За цими даними, Узбекистан міг отримати чотири літаки, тоді як потенційний контракт нібито передбачає постачання до 24 одиниць. При цьому офіційного підтвердження з боку Ташкента чи Пекіна поки що не надійшло, тому вважати угоду укладеною передчасно.

Проте сама можливість появи J-10CE у складі узбецьких ВПС має серйозне значення. Вона показує, наскільки змінився ринок озброєнь у регіоні: Росія вже не має тут практично безальтернативного становища, як це було в перші десятиліття після розпаду СРСР.

Читайте також: Друзі талібів: які країни підтримують відносини з афганським режимом

Китай поступово нарощував свою присутність

Переорієнтація країн Центральної Азії на різних постачальників почалася задовго до 2026 року. Після розпаду Радянського Союзу Москва мала значну перевагу завдяки тому, що місцеві армії продовжували використовувати радянські МіГ-29, Су-27, вертольоти Мі-8 і Мі-24, танки Т-72, бронетехніку, артилерію та російські системи ППО.

Перехід на техніку іншого походження вимагає значних ресурсів. Придбання нового бойового літака, наприклад, означає необхідність навчати пілотів і технічний персонал, створювати нові ремонтні потужності, закуповувати відповідні боєприпаси та змінювати логістичні ланцюги. Саме сумісність з уже існуючою системою дозволяла Росії зберігати позиції протягом тривалого часу.

Однак поступово держави регіону почали шукати альтернативних постачальників. Одним із головних претендентів на звільнений простір став Китай.

Узбекистан

Китайське військово-технічне співробітництво з Узбекистаном розпочалося задовго до повідомлень про можливі поставки J-10CE. Ще в першій половині 2010-х років Ташкент виявляв інтерес до китайських ударних безпілотників Wing Loong.

Пізніше співпраця поширилася на значно складніший сегмент — протиповітряну оборону. Узбекистан отримав китайський зенітний ракетний комплекс FD-2000, який є експортною версією HQ-9. У відкритих джерелах також згадувалися інші китайські системи ППО, що перебувають на озброєнні країни. Поставка FD-2000 розглядається експертами як один із найбільш показових прикладів розширення китайської присутності в узбецькій оборонній сфері.

Значення таких поставок значно ширше, ніж просто придбання окремих одиниць техніки. Сучасна система ППО включає радари, командні пункти, ракети, засоби зв’язку, підготовлений персонал та постійне технічне обслуговування. Таким чином, Китай поступово отримав доступ до важливих елементів військової інфраструктури Узбекистану.

Якщо інформація про купівлю J-10CE підтвердиться, мова йтиме вже про новий рівень співпраці. Експлуатація сучасних винищувачів передбачає довгострокові закупівлі озброєння та запасних частин, обслуговування двигунів, оновлення програмного забезпечення, модернізацію техніки та підготовку пілотів. Тому потенційний контракт може вплинути на відносини Узбекистану з Китаєм на десятиліття.

Казахстан

Казахстан залишається однією з держав Центральної Азії, що мають найтісніші зв’язки з Росією у військово-політичному плані. Країна входить до ОДКБ, продовжує використовувати значну кількість радянської та російської техніки, а співпраця з Москвою у військовій сфері залишається масштабною.

Водночас Астана вже досить давно розвиває відносини з китайською оборонною промисловістю. Зокрема, казахстанські силові структури отримали безпілотники Wing Loong-1 та військово-транспортні літаки Y-8F-200.

У 2018 році Казахстан і Shaanxi Aircraft Corporation підписали договір на вісім літаків Y-8F-200W. Перший із них було поставлено того ж року, після чого розпочалося подальше виконання контракту.

Туркменістан

Ще одним прикладом помітної китайської присутності є Туркменістан. Ашхабад почав закуповувати китайські засоби ППО ще до того, як подібні закупівлі стали поширеною практикою в регіоні.

Згідно з відкритими даними, Туркменістан закупив комплекси великої дальності HQ-9, системи середньої дальності HQ-12 та різні радіолокаційні й зенітні засоби. За оцінкою Центру Вільсона, вартість контракту 2016 року, що включав HQ-9 та HQ-12, становила близько 230 млн доларів. Крім того, туркменські збройні сили демонстрували китайські безпілотники, зокрема CH-3A.

Особливо важливою є роль Китаю у сфері ППО, оскільки ця складова безпосередньо пов’язана із захистом повітряного простору держави. Придбаваючи такі системи, країна водночас формує довгострокові технологічні зв’язки з державою-постачальником.

Тому китайська присутність у Туркменістані свідчить про те, що скорочення російського домінування почалося ще до повномасштабної війни Росії проти України.

Таджикистан

У Таджикистані китайська стратегія має дещо інший характер. Росія, як і раніше, залишається ключовим зовнішнім військовим партнером Душанбе. За оцінкою Фонду Карнегі, понад 90 % зброї, отриманої Таджикистаном після здобуття незалежності, було пов’язано з Росією.

Однак Пекін поступово зміцнює свої позиції в окремих напрямках. Таджицькі збройні сили отримали китайські бронемашини Norinco VP11, легкі бронемашини CS/VN3, бронеавтомобілі Tiger, самохідні мінометні комплекси та стрілецьку зброю. Деякі зразки цієї техніки демонструвалися на військових парадах у Душанбе.

Ще важливішим напрямком стало забезпечення безпеки на кордоні з Афганістаном. Китай фінансував будівництво та розвиток відповідної інфраструктури в Таджикистані. У відкритих дослідженнях повідомлялося про китайську присутність у районі Ваханського коридору та об’єктах у Гірсько-Бадахшанській автономній області. При цьому їхній точний статус залишається предметом різних оцінок, тому однозначно називати їх китайською військовою базою некоректно.

У результаті Пекін поступово перетворюється для Душанбе не просто на постачальника техніки, а й на учасника системи охорони кордонів. Для Китаю безпека цього напрямку має безпосереднє значення через ризики, пов’язані з нестабільністю в Афганістані, безпекою Сіньцзяну, інвестиціями та транспортними маршрутами Центральної Азії.

Киргизстан

Киргизстан поки що значно поступається сусідам за обсягами закупівель сучасної китайської техніки. Росія зберігає тут серйозний вплив, зокрема завдяки авіабазі «Кант».

Проте Пекін протягом багатьох років надає Бішкеку військово-технічну та силову допомогу. Китай постачав транспорт, обладнання зв’язку та інші засоби для армії й правоохоронних структур, а також брав участь у підготовці киргизьких фахівців.

За даними Фонду Карнегі, після створення Шанхайської організації співпраці Китай почав регулярно надавати Киргизстану допомогу у військовій сфері та сфері безпеки.

Окремі поставки не можна порівнювати за масштабом із контрактами на сучасні винищувачі чи комплекси ППО. Однак вони формують стійкі інституційні зв’язки між Китаєм і силовими структурами Киргизстану, які в перспективі можуть мати не менше значення, ніж безпосередні продажі озброєння.

Російські позиції слабшають

Якщо розглядати всі п’ять країн Центральної Азії разом, стає помітно, що китайський вплив охоплює практично всі ключові напрямки оборони.

У Казахстані Китай постачає безпілотники та транспортні літаки. В Узбекистані він уже закріпився в сегментах безпілотної авіації та ППО, а тепер потенційно може вийти на ринок винищувачів. Туркменістан використовує китайські системи протиповітряної оборони, радари та безпілотники. У Таджикистані Пекін представлений бронетехнікою, прикордонною інфраструктурою та програмами безпеки. Киргизстан отримує військову допомогу, техніку та підготовку кадрів.

Додатковим чинником стала війна Росії проти України, яка прискорила зміни, що вже відбувалися. Істотно скоротився російський експорт озброєння. За даними SIPRI, у 2021–2025 роках експорт основних видів російського озброєння виявився на 64% нижчим, ніж у 2016–2020 роках. Водночас частка Росії у світовому експорті зброї знизилася з 21% до 6,8%.

На російську оборонну промисловість одночасно тиснуть потреби власної армії та санкційні обмеження, що ускладнюють доступ до деяких технологій і компонентів.

Для закордонних покупців це означає додаткові питання щодо термінів виробництва та поставок, доступності техніки, ремонту та подальшого обслуговування. Китай отримує можливість використати виниклу невизначеність для розширення власного експорту.

Китай уже не сприймається лише як дешевий постачальник

Ще однією перевагою Пекіна став технологічний прогрес. Якщо два десятиліття тому китайські системи часто сприймалися як дешевші альтернативи російському чи західному озброєнню, то сьогодні таке уявлення вже не відображає ситуацію.

Китайська промисловість випускає сучасні бойові літаки, далекобійні системи ППО, ракети, озброєні безпілотники, бронетехніку та сучасні радіолокаційні комплекси. За даними SIPRI, Китай входить до п’ятірки найбільших світових експортерів основних видів озброєння.

Важливим є й економічний фактор. Китай уже є одним із найбільших торговельних партнерів усіх п’яти центральноазіатських держав. Наприклад, за даними Узбекистану, товарообіг між Китаєм та Узбекистаном лише за перше півріччя 2026 року становив близько 7,7 млрд доларів.

Таким чином, військово-технічні контракти стають частиною значно ширших економічних і стратегічних відносин.

Для Росії це стає серйозним викликом. Протягом багатьох років існувала умовна модель, за якої Китай сприймався насамперед як економічна сила, а Росія — як головний гравець у сфері безпеки. Тепер цей поділ поступово зникає.

Китай, як і раніше, є найбільшим економічним конкурентом Москви в регіоні, але водночас дедалі активніше працює в оборонній сфері. Тому питання вже не в тому, чи здатний Пекін конкурувати з Росією на ринку озброєнь Центральної Азії. Ця конкуренція вже стала реальністю. Головна інтрига полягає в тому, як далеко вона зайде в найближче десятиліття.

Крім того, як повідомляли Dengi.ua, військовий потенціал Китаю помітно вищий, ніж у Тайваню, але на боці Тайбея — географія.

Водночас, як писали Dengi.ua, на тлі провалу рекрутингу в Росії планують мобілізувати ще 600 тисяч осіб на війну з Україною.