Dengi.ua запускають рубрику «Український ОПК», де ми висвітлюватимемо економічну сторону роботи вітчизняної оборонки. Наш перший співрозмовник — директор Центру армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак. Авторитетний в Україні і за кордоном військовий експерт, який присвятив десятки років життя вивченню української армії та оборонно-промислового комплексу. Поговоримо про сучасний стан нашого ОПК, проблеми, що стримують його розвиток, а також перспективи України на світовому ринку озброєнь. Бонусом спробуємо знайти промінчик надії, яка в ці важкі часи конче потрібна усім українцям.
— В українському суспільстві є стала думка, що від початку незалежності до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні відбулася деградація оборонно-промислового комплексу (надалі, — ОПК), через що ми підійшли непідготовленими до війни із Росією. Чи згодні ви з таким формулюванням?
— Велика деградація ОПК від початку незалежності дійсно відбулася, але не можна казати про зазначений період тільки в чорних кольорах. Після розпаду СРСР і проголошення Україною незалежності наші оборонні підприємства втратили більшу частину замовлень. Хто зміг себе забезпечити за рахунок зовнішніх контрактів, ті виживали і, навіть, непогано себе почували.
Наприклад, КБ «Антонов» уклало контракт з Іраном на передачу технології будівництва літака АН-140. За рахунок цього «антонівці» вижили і розвивалися, багато чого змогли зробити. Інший приклад — це укладання в 1996 році великого контракту на $640 млн доларів на постачання 320 танків Пакистану. Цей контракт дозволив вижити українському танкобуду. За рахунок цього контракту Україна перейшла на майже повністю замкнений цикл виробництва танків. Зокрема, тодішній керівник танкобуду Михайло Борисюк розробив проєкт бойової броньованої машини «Дозор» і проекти бронетранспортерів сімейства БТР-3 та БТР-4. Останні, до речі, непогано продавалися на зовнішніх ринках.
Серед тих, хто успішно адаптувався, не можна не згадати про КБ «Луч». Із початку 2000-х вони стали розробляти і виробляти високоточні тандемні боєприпаси для танків, а пізніше — ПТРК типу «Стугна» та «Корсар». За рахунок цього КБ згодом здійснило глибоку модернізацію радянських РСЗВ, створило нову систему РСЗВ «Вільха» та крилату ракету «Нептун» класу «земля-земля». Нажаль, через загальну деградацію ОПК ми втратили чимало цікавих шкіл, зокрема, школу виробництва гідролокації. У СРСР Україна була лідером із виробництва такої продукції.
Якби там не було, але за рахунок зовнішніх контрактів, український ОПК не помер, і на початок 2022 року мав щонайменше сотню підприємств, які дуже непогано могли себе представити.
«З часів незалежності влада системно руйнувала українську оборонку»
— Як впливали українські президенти на розвиток українського ОПК?
— Тут треба згадати тезу про важливість особистості в історії. Наприклад, за президентства Порошенка КБ «Антонов» було передано в управління «Укроборонпрому». Можливо, хтось в оточенні п’ятого президента мав інтерес до цього підприємства. У результаті, з 2015 року Україна не виробила жодного літака, і на цей час літакобудування, як школа, повністю втрачене. Відновити цю галузь теоретично можливо, але тільки в режимі військово-технічного співробітництва з іншими державами.
Вважаю, що найгіршими для українського ОПК були часи правління Кучми. Тоді, на мою думку, відбулася найбільша деградація. Не в останню чергу це пов’язано із появою в Україні нового правлячого класу — олігархату, який був не зацікавлений в розвитку оборонно-промислового комплексу. За Кучми відбулися й відверто ганебні речі, на кшталт, передачі усього вертольотобудування В'ячеславу Богуслаєву, якого після початку повномасштабного вторгнення було заарештовано за звинуваченням у державній зраді.
Ющенко був трохи кращим, хотів щось зробити. При ньому був започаткований проєкт створення оперативно-тактичного ракетного комплексу «Сапсан», тобто створення балістичної ракети дальністю 280-500 км. Більшу дальність ми не могли собі дозволити, адже Україна була учасником Режиму контролю за ракетними технологіями (РКРТ). Втім, тільки на виготовлення ескізного проєкту ракети пішло півтора роки.
Далі ставало гірше і гірше. Янукович, Порошенко і перші роки Зеленського — це життя без оборонної промисловості. Остання, як і на початку 90-х виживала за рахунок експортних контрактів. Як би нас не переконували, що з 2014 року для армії щось робилося, то я скажу, що робилися переважно модернізація, ремонт і мізерні проєкти з новими технологіями.
Яскравий приклад — створення ракети «Нептун». Навесні 2013 року проєкт був представлений Януковичу, начальнику генерального штабу генерал-полковнику Замані і міністру оборони Лебедєву. Порошенко повернувся до проєкту лише в 2016 році. Ось так Україна втрачала роки, а разом із ними — обороноздатність.
— Отже, ви покладаєте відповідальність за деградацію українського ОПК на президентів?
— Відповідальність лежить на найвищому військово-політичному керівництві України від початку незалежності. Безвідповідальність, неувага і небажання розвивати армію, корупція у вищих ешелонах влади — все це призвело до деградація вітчизняної оборонної промисловості. Але найбільша відповідальність — на президентах. Щодо Зеленського, то тут потрібно розрізняти: Зеленський до 24 лютого 2022 року і Зеленський після початку повномасштабного вторгнення РФ. Два зовсім різних президента і два зовсім різних українських ОПК. Думаю, що це предмет окремої розмови, яку доречно провести після закінчення війни.
«Держава роками ігнорувала потребу в переозброєнні, а монополія “Укроборонпрому” душила приватних зброярів»
— У якому стані знаходився український ОПК напередодні великої війни з Росією? Якими були якісні та кількісні показники галузі?
— На момент 24 лютого 2022 року в Україні налічувалося близько сотні потужних оборонно-промислових підприємств. «На папері» було ще близько двох сотень, які, як кажуть «ледве дихали». Починаючи з 2018 року 60% державного оборонного замовлення забезпечували приватні компанії. Державні підприємства намагалися відновити певні школи. Наприклад, «Іскра» і ще близько 20 компаній працювали над відновленням вітчизняної школи радіолокації.
Була спроба відновити літакобудування, навіть будувалися три літака, але будівництво зупинилося через повномасштабне вторгнення РФ. Хоча глобальна причина «завмирання» літакобудування в Україні — це, в першу чергу, неякісний менеджмент і абсолютно хибні підходи керівництва країни до розвитку галузі.
Танкобуд знаходився у стані між життям і смертю. Постачання 49 танків до Тайланду розтягнулося на незліченну кількість років, остання бойова машина була поставлена ще в 2019 році. Проте, досить успішно розвивався напрямок легкої бронетехніки, переважно завдяки підприємствам «Українська бронетехніка» і «Практика».
Працювали 36 потужних підприємств із виготовлення безпілотних авіаційних комплексів. З'явилися перші нариси щодо розробки наземних роботизованих комплексів, а також перші розробки українських засобів радіоелектронної боротьби. Йдеться про нові компанії на 20-50 працюючих, більша частина з яких були інженерами-конструкторами.
Дуже показовою для українського ОПК була виставка «Зброя і безпека-2021». Там були продемонстровані цікаві та перспективні проєкти, такі як, головка самонаведення для ракет класу «повітря-повітря», зенітно-ракетний комплекс «Корал», безпілотний гелікоптер і самохідний міномет. Ця була абсолютно нова продукція компаній, що вже частково орієнтувалися на український ринок. Але увага держави до зазначених розробок, як і до ОПК в цілому, була незначною. Держава не створювала попит на переозброєння української армії, а монопольне становище «Укроборонпрому» до 2019 року створювало чимало проблем приватним зброярам.
— Які важливі державні рішення щодо розвитку ОПК були прийняті після початку повномасштабного вторгнення РФ? Чи були невдалі, або навіть небезпечні рішення?
— На початку російської великої війни, на мій погляд, досить вдало створилися декілька потужних об'єднань оборонних підприємств, які почали шукати синергію одне з одним. Через механізм внутрішньої кооперації всередині ОПК почали створюватися нові консорціуми.
Навесні 2023 року держава також ухвалила важливе рішення про збільшення норми прибутковості для оборонних компаній. До цього діяла норма, що прибутковість на іноземні комплектуючі не має перевищувати 1%, а на власні роботи і сервіси — до 25%. Оскільки іноземних комплектуючих було багато, середня прибутковість українських компаній ОПК не перевищувала 5-6%. Цього було абсолютно недостатньо для розвитку. Починаючи з 2023-го ситуація з нормами прибутковості покращилася. Серед позитивних можна виділити цілу низку рішень про скасування мит на ввезення в Україну матеріалів та комплектуючих для підприємств ОПК.
Дуже цікавою є ініціатива про створення такого акселератора розвитку ОПК, як Defence City. За ідею тут можна поставити «5», за виконання — невідомо, не виключаю, що може вийти і «2». Наразі цей проект, на мою думку, виглядає, як створення держави в державі, окремої касти підприємств ОПК, які користуватимуться максимально можливими пільгами і матимуть імунітет проти кримінального переслідування. Поки що це виглядає дуже сирим, а чим може обернутися в нашій країні зазначений імунітет, добре відомо — розквітом корупції.
Взагалі влада часто ухвалює потрібні рішення у сфері безпеки, але здебільшого тоді, коли проблема стає занадто очевидною, а її наслідки небезпечними. Наприклад, в червні цього року були ухвалені законопроекти про податкові та митні пільги для виробників дронів із оптоволоконними кабелями. Це дуже добре, але це рішення, на мою думку, слід було ухвалити ще рік тому. Держава здебільшого залишається неповороткою, забюрократизованою та корупційною, через що ми постійно відстаємо від потреб фронту. Пам’ятаєте, як протягом перших двох років війни щонайменше половина дронів закуповувалася за донати громадян, благодійних організацій та бізнесу?
«Сотні мільйонів гривень, призначені для закупівлі зброї, "випарувалися" і ніхто за це не покараний»
— Наскільки сильною є корупція в сфері оборонних закупівель?
— Сфера оборонних закупівель наразі вражена пухлиною корупції. За 3,5 роки війни ми чули про багато кричущих фактів, але дуже мало чули про покарання винних. Ви би здивувалися, якщо б дізналися, скільки зловживань досі залишаються поза увагою правоохоронних органів та громадськості. Велику кількість проблем із корупцією має Агенція оборонних закупівель, серйозні зловживання зафіксовані в «Спецтехноекспорті». Сотні мільйонів гривень, призначені для закупівлі зброї, «випарувалися» і ніхто за це не покараний. Причому, нерідко корупціонери прикриваються секретністю, думаючи, що «війна все спише».
Лише в 2025 році, як офіційно повідомлялося, не було витрачено 51 млрд грн на закупівлю зброї, хоча гроші були виділені під конкретні контракти. Також варто згадати про вкрай неякісний менеджмент Міноборони, що призвело до величезних проблем у виробництві та постачанні мін. З відкритих джерел відомо, що більша частина неякісних мін була поставлена в ЗСУ протягом 2024 та першої половини 2025 років, і ніхто за це не притягнутий до відповідальності.
— Якщо є темне, то має бути й світле. Чи є світло в кінці тунелю української корупції та бюрократії в ОПК?
— На щастя, є. І це дає нам надію на майбутнє. Дуже непогано проявили себе деякі державні діячі, що працюють всередині системи. Наприклад, віце-прем’єр Федоров, чия команда створила досить ефективну платформу оборонних технологій Brave1. Важливо зазначити, що ще в лютому 2020 року указом президента було створене Агентство передових оборонних технологій, але воно так і не запрацювало. Наразі Федоров багато опікується розробкою та просуванням оборонних технологій, його особистий внесок я оцінюю, як значний.
Ефективно зарекомендувала себе практика прямої постановки завдань українським зброярам. Після того, як українська армія втратила на початку 2024-го HIMARS, кілька вертольотів та були пошкоджені декілька пускових установок Patriot, на порядку денному повстало питання протидії російським дронам-камікадзе. За декілька місяців команда фахівців за підтримки Мінцифри і Федорова знайшла рішення у вигляді дронів-перехоплювачів.
На жаль, нам не вдалося повторити такий успіх із дронами на оптоволокні. Міноборони, яке у нас явно не живе за законами воєнного часу, дуже довго зволікало із кодифікацією цих виробів, тому ЗСУ не змогли дзеркально відповісти ворогу в той момент, коли армія РФ почала активно користуватися оптоволоконними дронами. Також у нас зберігається серйозна проблема із масштабуванням передових розробок вітчизняних зброярів, які істотно впливають на ситуацію на полі бою та захист українського неба.
Ще з позитивного: дуже успішним можна назвати організацію виробництва САУ «Богдана». За підсумком 2024 року в Україні було виготовлено 154 установки, темпи виробництва досягли майже 20 САУ на місяць. Це більше, ніж у Франції, яка виробляє аналогічну САУ «Цезар». Не можна також не згадати про СБУ та ГУР МО, які самостійно почали розвивати напрямок морських роботизованих комплексів. Завдяки Малюку та Буданову в українському ОПК фактично з’явилася нова школа морських дронів і це дозволило де-факто відігнати російський флот з західної частини Чорного моря.
Сьогодні дуже перспективним виглядає проєкт створення дрона-матки, яка несе на собі ФПВ-дрон + ФПВ-дрон-перехоплювач. Це дозволить збільшити, як дальність ударів по ворогу, так і їхню ефективність. Таких цікавих рішень, до речі, дуже багато у наших зброярів, питання — у швидкій постановці на озброєння та масштабуванні виробництва.
— Може, справа також в грошах? Влада постійно наголошує, що ЗСУ та українському ОПК не вистачає грошей?
— Серед українських зброярів гарно зарекомендувала себе система кредитування «5-7-9», яка реально запрацювала у минулому році. Це дійсно корисно, але знову ж таки запізно. Питання в тому, де були українські банки до 2024 року, адже з початку великої війни вони постійно звітують про багатомільярдні прибутки?! Вважаю, що настав час на державному рівні поставити питання про більш масштабне залучення банківського кредитування для потреб українського ОПК, зокрема, для масштабування виготовлення найбільш актуальної та ефективної продукції. Проте, справа не тільки в грошах, бо буває, що західні партнери готові надати фінансування, а українська влада не може вирішити проблеми адміністрування в оборонній сфері та стимулювати компанії-виробники.
«Повністю довіряти офіційній статистиці від влади сьогодні важко»
— Станом на середину 2025 року, якими є основні економічні параметри українського ОПК: обсяги виробництва, кількість компаній, кількість працюючих, обсяг залучених інвестицій?
— Тут важливо зазначити, що точних даних, верифікованих авторитетними міжнародними експертними структурами, що спеціалізуються на вивченні армії та оборонно-промислового комплексу, наразі немає. Це цілком логічно, бо йде війна, тому українська влада та військові називають тільки ті цифри, які вважають за необхідне. Приблизну загальну картину можна скласти із заяв офіційних осіб та низки оцінок незалежних експертів.
Наприклад, за оцінкою міністра з питань стратегічних галузей промисловості Сметаніна, у 2025 році обсяг виробництва українського ОПК може досягти $35 млрд. За його словами, у 2022-му цей показник становив $1 млрд, а у 2024-му — $10,5 млрд, хоча українські зброярі мали потенціал виробити продукції на $20 млрд.
Що стосується кількості компаній ОПК, то остання офіційна оцінка, що пролунала від Сметаніна у квітні цього року — 718. Отже можна припустити, що в оборонно-промисловій сфері у нас працює 700-800 підприємств (моя оцінка — до 700). Міністр також оцінив кількість працюючих в ОПК — близько 300 тис. Я не маю впевненості в точності таких оцінок, бо це важко перевірити.
— Чому ви з недовірою ставитеся до офіційних даних?
— Це скоріше не недовіра, а професійна обережність, спричинена численними випадками маніпуляцій цифрами з боку влади. Наприклад, влада ніколи б не повідомила, що підприємство, яке в 2024 році отримало замовлення на 28 млрд грн на виробництво та постачання снарядів, 122 мм, 120 мм та 82 мм мінометних мін, виробило продукції лише на 10 млрд грн, а інші 10 млрд грн повернуло в бюджет. Влада не розкаже вам, що з 247 тис мін, 120 тис виявилися бракованими, а підприємство, яке допустило такий брак отримало новий контракт на 2025 рік. Всю цю інформацію «розкопали» журналісти-розслідувачі.
Є багато офіційних цифр, які «не дружать» із реальністю та факт-чекінгом. Наприклад, влада заявила, що в 2025 році буде вироблено 3 тис ракет. Питання в тому, де ці ракети зараз? Інший приклад: наприкінці 2024 року прикордонному відомству було виділено майже 30 млрд грн для укладання контрактів на продукцію ОПК. Досі невідомо, які з укладених контрактів виконані, і яка зброя була отримана. На практиці виходить так, що Міноборони та Мінстратегпром можуть називати будь-які цифри. Ніхто їх не перевіряє, ніхто не можна знати, скільки зброї реально отримала армія. У разі невиконання оприлюднених планів, ніхто не несе відповідальності. Отже, повністю довіряти офіційній статистиці сьогодні важко.
«Багато злочинів та порушень в ОПК можна приховати, посилаючись на секретність»
— Як ви оцінюєте експортний потенціал українського ОПК? Якою ви бачите місце та роль України на світовому ринку озброєнь?
— На мою думку, український ОПК має дуже гарні перспективи. Наша продукція перевірена в реальних бойових умовах, то ж попит на більшість номенклатури буде високим. До війни Україна заробляла на експорті зброї до $1 млрд на рік. Рекордним був 2009-й, коли наші зброярі уклали контрактів на $2 млрд. В теперішніх реаліях нам під силу продавати на $3-4 млрд на рік, це приблизно місце в ТОП-10 світових експортерів зброї. Кінцеві показники експорту залежатимуть від низки економічних та політичних факторів. Якщо українські компанії ефективно співпрацюватимуть із західними, експортні можливості України зростуть.
Втім, помилково думати, що місце серед лідерів із експорту зброї нам забезпечено. На світовому ринку з’являється багато нових гравців. Окрім цього, для українського ОПК важливо, як Україна закінчить війну, щоб продемонструвати потенційним покупцям здатність наших технологій чинити ефективний опір ворогу, який переважає по більшості ключових параметрів. Рухатися потрібно не тільки швидко, але й гнучко. Гарним прикладом для нас може стати Південна Корея, яка раніше не була великим гравцем, але зараз входить в п’ятірку світових продавців зброї.
Доля України на світовому ринку озброєнь може зрости, зокрема за рахунок значного зменшення долі Росії, яка, на мою думку, може бути поступово витіснена з лідерських позицій. За даними американської аналітичної установи Jamestown Foundation протягом 2021-2024 років російський експорт зброї обвалився на 92%, до $1 млрд.
Ми можемо цим скористатися, збільшивши обсяги експорту української зброї, в першу чергу, наземних та морських безпілотних систем, засобів РЕБ, артилерії, легкої бронетехніки та легкої техніки. Перспективним виглядає експорт української високоточної зброї, йдеться про ракети різних типів.
У перспективі серед наших експортних пропозицій можуть з’явитися елементи новітньої зброї, такі як лазерна і електромагнітна зброя, а також реактивні двигуни нового покоління. Маємо також багато перспективних розробок, пов'язані із застосуванням ШІ.
— На вашу думку, які основні виклики стоять перед українським оборонно-промисловим комплексом, та як їх подолати?
— Найнебезпечніший виклик — це корупція. Оборонна промисловість під час війни — це приваблива царина для корупціонерів, тому що багато злочинів та порушень можна приховати, посилаючись на секретність. Вважаю, що корупцію в оборонних закупівлях потрібно прирівняти до мародерства під час війни та запровадити більш жорстке покарання за такі злочини. Секретність і корупцію потрібно сепарувати — створити закриті механізми перевірки оборонних замовлень, якщо потрібно — долучити іноземних партнерів.
Другий виклик — це недостатня увага вищого політичного керівництва України в мирний час до проблем розвитку ЗСУ та українського ОПК. Наслідки такого ставлення ми зараз бачимо на фронті та під час ракетно-дронових атак на наші мирні міста. Після війни необхідно на законодавчому рівні закріпити: для президента, уряду та парламенту питання обороноздатності мають стати пріоритетними.
Ще один виклик — традиційно другорядне ставлення влади до розвитку науки. Саме науково-технічні новації лежать сьогодні в основі передових розробок українських зброярів. За належної уваги до науки наш ОПК сьогодні був би на якісно іншому рівні.
Якість державного управління (в т.ч. планування) в оборонній сфері сьогодні не витримує жодної критики. Дуже повільно, дуже забюрократизовано, іноді просто тупо і незрозуміло. Вкрай низька якість менеджменту знижує наші можливості протистояти ворогу на фронті та в цілому погіршує обороноздатність України. Наприклад, у нас сьогодні немає єдиного центру прийняття рішень щодо виробництва дронів. Кожне відомство працює окремо, через що загалом на дронові програми витрачається на порядок більше коштів, ніж необхідно. Немає уніфікації зв’язку, засобів наведення, навігації, дрони часто дублюють один одного. Уніфікація повітряних безпілотників дасть можливість якнайскоріше здійснити масштабування їх виробництва.
Про кредитування я вже казав. За різними оцінками 50-60% виробничих потужностей вітчизняного ОПК наразі простоює, тоді як банки отримують надприбутки на депозитних сертифікатах НБУ та ОВДП. Грамотне спрямування банківського капіталу на кредитування оборонних підприємств допоможе і фронту, і бюджету (через експорт зброї), але для цього потрібно відкрити експорт та лібералізувати ринок озброєнь.
«Можливо, ближче до зими ми побачимо перші атаки українською балістикою»
— Що у нас з ракетною програмою? Коли ми нарешті побачимо, як десятки українських балістичних ракет атакують цілі на території Росії?
— Щодо української балістики, точно відомо, що в травні 2025 відбулися успішні випробування. Отже, можна вважати, що вона запущена в серію. Далі можуть бути інші серії, по мірі вдосконалення ракети. На виготовлення першої «товарної» партії ракет може піти від декількох місяців до півроку, це залежить від багатьох факторів. Таким чином, можна припустити, що ближче до зими ми побачимо перші більш-менш масові атаки українською балістикою. Якщо відбудуться принаймні десять успішних запусків серійних ракет, то їх виробництво можна буде масштабувати від десятків до сотень.
— Офіційно відомо, що президенту пообіцяли виготовити 3 тис ракет до кінця цього року…
— Якщо йдеться про крилаті та балістичні ракети, я сумніваюся, що це буде зроблено через низку обставин, про які я казав вище. Якщо ж рахувати малі компактні ракети, такі як «Паляниця», «Трембіта», «Пекло» та «Барс», то план у 3 тис штук може бути перевиконаний.
— Яка стратегія українських ракетних ударів по Росії, на вашу думку, може бути успішною?
— На мою думку, оптимальною є стратегія комбінованих ударів: спочатку застосовуються ударні дрони, потім малі компактні ракети, а наприкінці — крилаті та балістичні ракети. Перші дві хвилі виснажують ППО противника, а великі ракети — виконують поставлену задачу. Тут важливо зазначити, що йдеться виключно про удари по військовим об’єктам на території РФ. Україна, на відміну від Росії, не б’є навмисно по мирному населенню та цивільній інфраструктурі.
— Про яку дальність української балістики ми можемо казати сьогодні?
— На першому етапі створення української балістичної ракети передбачалася дальність до 500 км через зобов’язання, які взяла на себе Україна, як учасник режиму контролю за ракетними технологіями. Після початку повномасштабного російського вторгнення, зазначені обмеження втратили актуальність. Тому логічно припустити, що українські ракетобудівники працюють над збільшенням дальності нашої балістичної ракети.
Технічно збільшити дальність можна за рахунок, наприклад, встановлення більш потужного двигуна, використання більш ефективного ракетного палива, або зменшення бойової частини. Повідомлялося, що наша балістична ракета має бойову частину в 480 кг. Для порівняння: бойова частина новітньої американської ракет Precision Strike Missile має бойову частину всього 91 кг, її попередниця, ракета ATACMS — 227 кг. При цьому потужність американських ракет не поступається українським аналогам. Як бачимо, тут є куди рухатися задля збільшення дальності.
Не варто недооцінювати українську школу ракетобудування. У часи СРСР наші фахівці робили стратегічні міжконтинентальні ракети, здатні вражати цілі на відстані 12 тис км. Впевнений, через декілька років Україна матиме балістику на 1-1,5 тис км. Це цілком досяжна мета.
— Останнім часом РФ перейшла до тактики масованих шахедно-ракетних ударів по окремим українським містам. Таких ударів зазнали Київ, Одеса, Харків, Дніпро, Запоріжжя, Луцьк. Як нам захистити цивільне населення від такого терору? Якщо з «петріотами» все більш менш ясно (велика політика), то як налагодити ефективну протидію «шахедам»?
— Перше, найголовніше — це дрони-перехоплювачі. Потрібно максимально швидко масштабувати їх виробництво. Для цього необхідно мобілізувати усі державні структури. Не тільки Міноборони, а й МЗС, МВС, СБУ, ГУР МО та СЗР. Можливо варто звернутися до великого бізнесу із закликом інвестувати в масштабування виробництва дронів-перехоплювачів. Відповідно, потрібно створити бізнесу максимально сприятливі умови роботи, мінімізувати бюрократію та корупцію. Підприємці матимуть тут свій інтерес, адже російські атаки руйнують щодня декілька підприємств.
Також потрібно значно розширити співробітництво з іноземними компаніями щодо виробництва дронів-перехоплювачів. Нещодавно Україна підписала таку угоду з однією з американських компаній, а Німеччина погодилася фінансувати виробництво потужних перехоплювачів «фламінго».
Другий напрямок роботи — легкомоторна авіація, яка може досить ефективно протидіяти «шахедам». Потрібно за участі ПСУ домовлятися з європейськими компаніями, щоб нам передали/продали певну кількість легкомоторних літаків. Бразилія виробляє дуже цікаві легкі штурмовики Super Tucano, які гарно себе зарекомендували в локальних військових операція по всьому світу. Вартість одно такого літака $9-14 млн. Не так дорого, враховуючі збитки від терористичних атак рф.
Також, на мою думку, для відбиття «шахедних» атак нам слід активніше використовувати вертольоти, зокрема, як носіїв дронів-перехоплювачів. В цілому, важливо розуміти, що проти «шахедів» немає «чарівної пігулки». Ефективною може бути тільки розбудова багато ешелонованої системи, в основі якої — комплексне використання усіх доступних нам засобів.
Чесно кажучи, через неякісний державний менеджмент ми дещо проґавили експотенційне зростання інтенсивності російських дронових атак на українські міста. Якщо найближчим часом будуть ухвалені усі необхідні рішення та залучені усі можливі ресурси, до кінця року небо над містами може стати безпечнішим. Все залежить від нашої самоорганізації.