Останніми місяцями дуже часто у ЗМІ та соцмережах спливають історії про прихід правоохоронців з різних відомств до підприємців. По земельних питаннях 10-15 річної давнини, по господарських суперечках, які давно забули усі їх учасники, по заявах конкурентів і навіть росіян. Тут треба розуміти, що далеко не всі претензії держави до бізнесу — необґрунтовані, як і навпаки — часто державні органи, правоохоронці та суди зловживають власними повноваженнями й владою. Особливо під час повномасштабного вторгнення.
Щоб розв'язати проблему глобально, треба визначити її зміст. А у нашому випадку вона має кілька компонентів: складна історія формування ринкової економіки в Україні, суперечливі норми законодавства — особливо з 90-х і аж до початку 10-х, реальні проблеми з судочинством, бажання державної системи та суспільної думки розглядати бізнесменів як аферистів і шахраїв.
Яскравим поєднанням усіх 4 проблем є більшість “справ”, які стосуються, наприклад, земельних питань. Українське земельне законодавство, сповнене суперечностей і сумнівних норм, які постійно змінювалися, а також традиція “виділення землі” через рішення органів місцевого самоврядування чи волею окремого чиновника, яка завжди містила у собі масу корупційних ризиків, зробила кожного підприємця апріорі винним. В результаті з питаннями по землі можуть прийти абсолютно до будь-кого — і до великого бізнесмена, і навіть до людини, яка отримала землю для власного будинку у будь-якому українському селі.
Останні 30 років, з моменту як Україна відійшла від соціалістичної планової економіки та почала будувати ринкову, питання виділення землі, питання отримання дозволу на забудову, введення об'єкта в експлуатацію і будь-які інші операції завжди супроводжувалися або нескінченним процедурним пеклом, або запитами від державного апарату на “швидке розв'язання питання”. І обидва шляхи — і легальний, і нелегальний — містили схожі для бізнесу ризики: до вас можуть виникнути питання, навіть якщо особисто ви нічого не порушили, а питання є до попереднього власника. Крім того, навіть враховуючи, що на кожному етапі ваші дії погоджує хтось з держслужбовців, до вас можуть виникнути питання: за отримані державні документи на право власності, за отриманий від держави дозвіл на будівництво, за отримані висновки державної експертизи. У підсумку саме до вас як бізнесмена чи просто власника може прийти правоохоронець і сказати: тут щось було зроблено неправильно, і винен в цьому ти. Навіть якщо це були справи попереднього власника з чиновником, який вже не працює.
На жаль, все це стосується не тільки землі чи нерухомості. Стереотип “підприємець завжди винен” дуже добре вкорінився й у частини громадськості, і у значної частини державної системи. І хоча я далекий від того, щоб вважати українських підприємців святими (це далеко не так), але без економіки не буде нічого, без бізнесу не буде економіки, без нормального правового середовища і нормальних умов роботи не буде бізнесу.
Яким є розв’язання цього виклику? Воно складається, на мою думку, з двох елементів. Перший — створення фундаментальних інституцій, які гарантують чесну оцінку законності чи незаконності роботи бізнесу у майбутньому. Другий — те, на що у нас багато років не можуть наважитись — перегорнути сторінку усіх рішень минулих десятиліть.
Перший елемент — це, в першу чергу, про судову реформу. Бо без суду будь-яка якісно прописана процедура завжди буде знаходитися під ризиком атаки недоброчесних конкурентів чи недоброчесних правоохоронців. Але про судову реформу і взагалі європеїзацію наших законодавства та державної системи написано достатньо. Тому вважаю за доцільне обговорити другий інструмент — відмову на рівні держави та суспільства нескінченно повертатися до справ 10-20-30-річної давнини.
Так, мова йде про умовну амністію для всієї економічної й майнової діяльності громадян України в попередні десятиліття. Давайте зроблю важливо ремарку: мова не про кримінальні злочини, не про корупцію і не по державну зраду. Мова йде про те, щоб визнати, що правила роботи української економіки й української держави в період становлення незалежності були надто недосконалі, український державний механізм працював дуже погано й у громадян (для бізнесу, для найманих працівників, для будь-кого) не було фактичної можливості одночасно і працювати, і не порушити жоден з суперечливих законів і нормативів. У підсумку фактично вся економіка України за великого бажання може бути об'єктом атаки, навмисно чи ненавмисно.
Розібратися у сотнях тисяч актів на виділення землі, у десятках тисяч дозволів та рішень органів місцевого самоврядування, вирішити усі суперечки та при цьому не зламати те, що працює, — неможливо. Тому будь-які спроби розібратися у минулому приречені на вибірковість, звинувачення у політизації чи інших формах дискримінації.
Якщо обирати точку, від якої вести облік з нуля, то вона в нас вже є — це 2022 рік. Я переконаний, що якщо провести амністію господарських (і майнових, і податкових, і усіх інших) порушень, а також зафіксувати права власності станом на 2022 рік (крім російського бізнесу) як недоторкані, ми зможемо поступово вийти на новий формат відносин держави (правоохоронців і судів) з бізнесом.
Новий формат відносин — якщо хочете, суспільна угода — між бізнесом і державою після амністії має передбачати наступне:
- Бізнес сумлінно платить податки та допомагає силам оборони перемогти Росію.
- Правоохоронці не зупиняють діяльність бізнесу і несуть відповідальність, якщо здійснюють необґрунтований тиск на бізнес.
- Держава іде шляхом завершення судової реформи та прибирання з законодавства максимальної кількості суперечливих норм.
Якщо перегорнути сторінку давно минулих десятиліть і зосередитись на тому, щоб жити та взаємодіяти цивілізовано тут і зараз, в українського бізнесу буде більше можливостей для розвитку економіки, а у держави — менше обґрунтованих і необґрунтованих питань до підприємців. Це в спільних інтересах усіх українців.
