За оцінками уряду, збитки українського бізнесу від російських атак у 2026 році сягнули майже $8 млрд. Рік тому, ще до посилення обстрілів, компаніям в Україні офіційно дозволили створювати приватні ППО. Сьогодні, в умовах фактично безперервних повітряних атак, можна підбити перші підсумки: наскільки ефективно працює приватний захист у системі, де все визначає держава і військові.
Приватна ППО: теорія і практика
Наприкінці листопада 2025 року Кабмін видав постанову №1506, яка запровадила експериментальний механізм залучення підприємств до захисту своїх об’єктів від атак РФ. Ініціатива розрахована щонайбільше на два роки, до листопада 2027-го, і дозволяє бізнесу формувати власні групи ППО, погодивши це з Міноборони та подавши заяву до регіонального командування Повітряних Сил ЗСУ. Далі сторони ухвалюють спільне рішення про створення підрозділу, який діятиме виключно під військовим управлінням і не зможе самостійно ухвалювати рішення про бойове застосування.
Читайте також: Підземні заводи з виробництва зброї в Україні: що дозволив Кабмін бізнесу
Для отримання дозволу підприємство має відповідати одному з організаційних критеріїв: мати дозвіл на роботу зі спеціальними предметами й матеріалами, ліцензію або декларацію на охоронну діяльність чи бути включеним до реєстру виконавців держконтрактів. Дозволяється також мати статус резидента Defence City або визначення підприємства критично важливим. Щодо кадрових вимог, то до груп ППО допускаються працівники від 18 років, які не підлягають мобілізації, а також не мають непогашених судимостей, хронічних психічних розладів і медичних протипоказань. Для операторів критичної інфраструктури діє декларативний принцип, тому їм достатньо надіслати до Міноборони лист про намір долучитися та підтвердити відповідність кадровим вимогам.
У коментарі Dengi.ua військовий аналітик і колишній співробітник СБУ Іван Ступак попередив компанії, що їхні групи ППО в будь-який момент можуть перекинути на іншу позицію.
«Наприклад, сьогодні, завтра, післязавтра ваш бізнес під захистом розрахунку з ПЗРК Stinger. Але вже за кілька тижнів ситуація змінюється й РФ починає сильно бити, не дай боже, по мостах у Дніпрі. І командування вирішує всіх перекинути туди. Хоч ви вже й заплатили гроші, обставини змінилися, тож жодних претензій нікому виставити не зможете», — пояснює експерт.
Окремо документ дозволяє бізнесу закуповувати засоби ППО — від дронів-перехоплювачів до зенітних ракет та комплексів РЕБ — за переліком, узгодженим у спільному рішенні. Для ввезення з-за кордону радіоелектронних засобів потрібен дозвіл Генштабу. Всі фінансові витрати на закупівлю техніки, її зберігання, боєприпаси та навчання персоналу бізнес покриває за власний кошт.
Читайте також: Чи будуть дрони збивати реактивні БПЛА: глава МО Хмара розкрив тактику «Барс»
Утім, уряд розширив можливості механізму 4 листопада 2026 року і тепер підприємства, які вже приєдналися до ініціативи, можуть захищати не лише власні активи, а й об’єкти інших компаній. Також передбачена можливість передачі засобів ППО між бізнесами за спільним рішенням із командуванням ПС ЗСУ.
Попри це Ступак зауважив, що реально компанії можуть придбати лише РЕБ і кулемет.
«Усе інше, де його взяти? Наприклад, ПЗРК Stinger — це суто західна допомога і на це бізнес не впливає. Він може лише заплатити та вже через внутрішнє перерозподілення отримати такі засоби», — наголошує експерт і додає, що придбання ППО на кшталт ЗРК С-300 чи ЗСУ «Шилка» — із розряду фантастики.
Натомість авіаційний експерт, співзасновник Defense Hub Богдан Долінце зазначив Dengi.ua, що теоретично бізнес може закуповувати системи виявлення (акустичні сенсори, малі РЛС, оптичні й тепловізійні камери), засоби ураження (дрони-перехоплювачі та автоматизовані турелі з великокаліберними кулеметами), а також системи РЕБ, які ефективні переважно проти розвідувальних БПЛА, залежних від GPS і каналів дистанційного керування.
Проте на практиці, пояснив Долінце, бізнес навряд чи зможе легально купити в Україні чи за кордоном летальне озброєння, адже міжнародне право вимагає сертифікат кінцевого користувача (End-User Certificate), який зазвичай видається тільки державним структурам. Утім, підприємці можуть придбати товари подвійного призначення — РЕБ чи гіростабілізовані платформи.
У березні 2026 року уряд дозволив бізнесу отримувати зброю та боєприпаси зі складів військових частин у тимчасове користування. Однак передану в користування державну техніку, як зазначає Долінце, військові можуть у будь-який момент вилучити назад, якщо в ній виникне нагальна потреба на інших ділянках оборони.
Читайте також: Повітряний терор: як зупинити атаки російських реактивних БПЛА
Зі свого боку, Ступак додав, що отримання армійського озброєння впирається у гостру нестачу підготовлених фахівців та складність техобслуговування. Західні зразки на кшталт Gepard потребують дефіцитних запчастин і навчених екіпажів, а старі радянські системи — попереднього ремонту на підприємствах, де й без того стоїть черга із замовлень від військових.
«Інформаційна тиша» від бізнесу
Про першу компанію, яка створила власну групу ППО, ексміністр оборони Михайло Федоров повідомив ще наприкінці березня 2026 року, коли відповідний підрозділ збив на Харківщині кілька ворожих БПЛА. У квітні до проєкту доєдналися 24 компанії, а станом на 14 жовтня — майже 100, проте безпосередньо до виконання бойових завдань залучені групи лише шести з них. За даними Міноборони, станом на 14 жовтня розрахунки приватної ППО знищили понад 60 повітряних цілей, переважно за допомогою дронів-перехоплювачів та автоматизованих турелей.
Серед великих компаній про створення приватної ППО публічно заявили лише «Нова пошта» і «Київводоканал». Dengi.ua запитали про плани щодо створення власного протиповітряного захисту у компаній, що значно постраждали від російських атак: МХП, «Каміон-Оіл», EVA, «Філіп Морріс Україна», Fozzy Group, NOVUS, «Нової пошти» та «Епіцентру». Відреагували лише в «Епіцентрі» (відмовилися від коментарів з міркувань безпеки), решта компаній не відповіли на запити.
Читайте також: Війна та бізнес: найприбутковіші та найзбитковіші держкомпанії України
З-поміж профільних об'єднань Українська рада бізнесу й Асоціація ритейлерів України також не надали відповідей, а в Європейській Бізнес Асоціації зазначили Dengi.ua, що не мають консолідованої позиції щодо приватної ППО.
«Це те питання, де компанії діють скоріше самостійно, аніж залучають асоціації», — наголосили в ЄБА.
Натомість у Спілці українських підприємців (СУП) у коментарі Dengi.ua схвально оцінили ініціативу уряду, додавши, що серед їхніх учасників уже є як замовники, так і надавачі послуг приватної ППО.
Приватна ППО: ключові проблеми
Експерт зі стратегування в умовах невизначеності та складності Андрій Крючков висловив Dengi.ua думку, що бізнес поки не поспішає із приватною ППО насамперед через експериментальний статус програми.
«Хто заходить сьогодні — інвестує в спроможність із юридичним строком життя менше року. За такої невизначеності чекати — раціональне рішення», — зауважує експерт.
За його словами, бізнес неохоче вкладається в ініціативу ще й тому, що, попри можливість захищати об’єкти інших підприємств на підставі договору, питання розподілу фінансових витрат між компаніями залишається відкритим.
Зі свого боку, кандидат економічних наук, економіст Олексій Петрівський зазначив Dengi.ua, що, на його думку, головним бар’єром для бізнесу наразі є висока вартість.
«Це створення нового напряму діяльності з постійними витратами й відповідальністю, тоді як фінансовий результат полягає лише у зменшенні можливих збитків», — пояснює фахівець.
І дійсно, за даними Forbes Ukraine, початкові капітальні інвестиції в захист одного об’єкта підприємства стартують від чималих 20 млн грн. Петрівський не виключив, що частину витрат на приватну ППО бізнес може перенести в ціни. Утім, на противагу цим витратам, дієвий захист нівелює ризики простоїв і руйнувань, які так само перекладаються на споживача.
«Я не бачу підстав прогнозувати обов’язковий стрибок цін через цю програму, хоча для окремих підприємств і товарів додатковий ціновий тиск можливий», — підкреслює експерт.
На тлі цього Крючков зауважив, що механізм приватної ППО підійде, зокрема, логістичним хабам, портовим терміналам, енергетиці, металургії, великим переробним підприємствам та об’єктам ВПК. Натомість для розподілених, мобільних, сервісних бізнесів логіка протилежна — не захищати критичну точку, а просто не мати її.
Водночас експерт вказав на ще одну проблему механізму — відсутність правил відповідальності за можливу шкоду третім особам, страхування та спеціальних гарантій для членів груп ППО. У цьому контексті Богдан Долінце пояснив: оскільки приватна ППО діє під командуванням ПС ЗСУ, базові ризики несе держава. Проте якщо розрахунки діяли за межами визначеної для них зони, відповідальність лягає на конкретне підприємство.
Читайте також: Бізнес під ударом: що не так із новим механізмом страхування воєнних ризиків
Зі свого боку, Іван Ступак звернув увагу ще й на безпековий парадокс приватної ППО, коли її позиції та склади з озброєнням навпаки можуть привернути додаткову увагу ворога.
«Росіяни побачать, що об'єкт захищається, а отже, там, мабуть, розташоване якесь важливе виробництво. Тому вгатять туди вже не дроном, а ракетою», — зазначає експерт.
Приватна ППО: що з перспективою
Загалом опитані експерти бачать перспективу в приватній ППО, проте більшість із них переконана, що цей напрям залишиться нішевим. На думку Крючкова, державі потрібно закріпити цю ініціативу на рівні закону, чітко розподілити відповідальність і ризики між учасниками, а також запустити механізми співфінансування з боку громад, донорів чи податкові стимули. Натомість СУП пропонує уряду максимально спростити адміністративні процедури участі, дозволити сусіднім підприємствам та індустріальним паркам спільно фінансувати захист, а також налагодити прямий діалог між Міноборони та бізнес-асоціаціями.
Зрештою, Долінце певен, що після завершення бойових дій майбутнє приватної ППО залишається невизначеним, проте з іншого боку Україна має шанс розвинути ринок таких послуг на експорт. Для цього, на думку Ступака, варто ухвалити закон про приватних військових підрядників, які зможуть легально виконувати завдання за кордоном під жорстким контролем держави та спецекспортерів.
Наразі приватна ППО не має вигляд як така, що не може надійно захистити український бізнес від російських дронових атак. Фактично це опція лише для вузького кола великих і заможних компаній. Але через масштабність повітряних атак навіть у них бракує ресурсів для розбудови власного захисту. Вочевидь, владі, військовим та бізнесу знадобиться чимало часу та зусиль, щоб перетворити приватну ППО в ефективний механізм протидії російським дронам.
Нагадаємо, як ми писали раніше, уряд розширив фінансову підтримку підприємств, які постраждали від російських обстрілів. Максимальну компенсацію за програмою «Точка опори» збільшили з двох до трьох мінімальних зарплат на одного працівника.
Також ми вже писали, що Кабінет міністрів України пропонує переглянути правила роботи підприємств під час повітряної тривоги жовтого рівня.