Підвантажу вас трохи економікою. А то розбалувалися на цих карантинах. Про зв'язок кредитування, відсоткової ставки та економіки. Погляд з двох сторін. З боку банкіра з 14 річним досвідом роботи у великому банку, створеному з нуля. І з боку виробничника, який 14 років після продажу банку займається досить великим і диверсифікованим бізнесом. Теж здебільшого створений з нуля. Занадто великі й невиправдані надії на кредитування у наших стейкхолдерів, на мій погляд.
Міністр економіки Ігор Петрашко вважає, що якщо банки видадуть 400 млрд. грн. кредитів, та ще й за ставкою 10 відсотків, то економіка зростатиме на 7-8 відсотків на рік. Спочатку висловлюся як банкір. У нас уже був період такого бурхливого кредитування. З 2005 по 2009 рік обсяг кредитів, виданих банківською системою, зріс у 7 разів. З 88 до 740 млрд грн. Якщо відкинути вплив курсових різниць, то десь разів у 5. ВВП за рахунок цього зростав на 7 відсотків на рік. Машини за 30-40 тисяч дол. оформляли за півгодини, квартири по 200-300 тисяч за два дні тощо.
Ви пам'ятаєте. Чи було це кредитування здоровим. Ні, не було. Ні банки в цих диких перегонах не могли нормально меніджувати свої портфелі, ні позичальники зі своєю зарплатою і виручкою їх обслуговувати. У підсумку виросла мильна бульбашка попиту, накачана банківськими грошима, яка не могла не лопнути. У 2009 році вона і лопнула. З гуркотом і свистом. Поховавши разом 30 відсотків економіки (все, що зросло) і 60 відсотків банківських активів. Хтось скаже, проклятий Волл-стріт винен. Гарна думка. Тільки незрозуміло, який стосунок він мав до ціни квартири в 100 тисяч доларів десь на Троєщині. Ту ситуацію банки не "видихнули" досі. Держава в підсумку стала щасливим володарем 65 відсотків банківської системи. Сформованих здебільшого з "активів" колись "великих" банків, що накрилися мідним тазом. А в тих, що вижили, на балансі й зараз висить відсотків по 50 непрацюючих кредитів. Тому мені важко уявити ситуацію, коли банки раптом кинуться видавати по 100 мільярдів на рік, та ще й під 10 відсотків. Де вони візьмуть ці гроші і який інтерес у них буде брати на себе такі ризики. У нас в Авалі, дай Боже пам'яті, відсоткова маржа за гривнею була на рівні 10, а за валютою на рівні 6 відсотків. За тих ставок.
Багато хто бачить рішення в зниженні ставки рефінансування Нацбанку. Це не спрацює. Вона має іншу природу ніж ставка ФРС і по іншому впливає на ринок. І навіть від ставки ФРС набагато більше залежить ціна запозичень, ніж їхній обсяг. Ба більше. Сьогодні в банківському світі тенденція загальна. Банки не хочуть кредитувати економіку. Не тільки у нас. В Америці та Європі теж. Навіть за нульових і мінусових ставок центральних банків. Ризики високі, маржа маленька. Про це, до речі, не так давно Бен Бернанке, колишній глава ФРС, говорив. Тепер погляд з іншого боку. З бізнесу. Проблема не в кредитних ресурсах. Можливо, вона є у монополістів і якихось компаній, що сидять на бюджетному фінансуванні або бюджетних дотаціях. Що більше оборотки вклав, то більше кешу витягнув. У нормальних компаній питання в іншому. І проблема в іншому. У ринках збуту. Якщо у тебе є куди продавати свою продукцію, ти завжди знайдеш фінансування. Тобі його будь-який банк із задоволенням дасть. Ринку два. Експорт і внутрішній. Усе. Внутрішній - населення і підприємства.
Ви можете стимулювати попит населення, піднявши зарплату або навидававши кредитів, але в підсумку буде 2009 рік. Ви маєте захищати свій внутрішній ринок і допомагати своєму експортеру продавати продукцію на зовнішньому. Через фінансування розривів, через держгарантії, преференції і мита тощо. У цьому роль держави. Не в торгівлі насінням. Я весь минулий рік писав про дорогу гривню, яка коштувала експортерам 3-4 млрд доларів виручки. І про демпінговий імпорт. Який на тлі курсу почав вбивати внутрішній ринок за цілими напрямками. Скажіть, як можна допускати, щоб ми в Європу продавали тільки зерно, кругляк тощо. Щоб готову продукцію нам обмежували мізерними квотами, а звідти до нас валили, наприклад, продукти харчування без жодних обмежень. У ціні яких сидить 110 млрд. доларів щорічних державних дотацій. Як наш завод якийсь може конкурувати з державою Польща. Або Німеччина. І те ж саме по експорту. З урахуванням щорічного торговельного дефіциту на рівні 12-14 млрд. він узагалі має на першому місці бути. Поки ж самі борсаємося як можемо. Зрозуміло, що проблем у бізнесу, насправді, набагато більше. Суди, дозволи, монополії, податки і корупція, рейдерство тощо. Я про все це писав раніше, і не хочу повторюватися. Тому обмежився одним аспектом великої та комплексної проблеми.
