У червні представники Державної податкової служби вкотре порушили питання щодо впровадження електронної акцизної марки та пообіцяли, що старт цієї системи відбудеться 1 серпня 2020 року.
Концепція "е-акцизу", яку просуває податкова спільно з Кабінетом міністрів, полягає в такому. Спочатку паперові акцизні марки видозміняться. На них з'являться два нові елементи - QR-код і штрих-код, за якими можна буде відстежувати в електронній формі обіг продукції, починаючи з моменту її виробництва і аж до моменту продажу. Для отримання акцизних марок, перевірки сплати акцизу та звітності виробник використовуватиме Електронний кабінет платника податків.
Сама система "Електронна акцизна марка" будуватиметься за компонентним (модульним) принципом, який передбачає певний початковий функціонал з можливістю подальшого розширення. Наприклад, для погашення акцизної марки при її продажу з використанням РРО.
Але, на мою думку, це все одно не вирішить дуже багатьох проблем. Тому що "е-акциз" - це тільки окремий випадок загальної системи Track&Trace простежуваності товару в країні.
Тому що така система має бути демілітаризована і має приносити суспільну користь за кількома напрямами. По-перше, простежуваність медпрепаратів. І це не стільки держрегулювання ринку, скільки соціальний аспект безпеки ліків. Ця тема щільно перетинається з електронними рецептами, з проектом уряду з безоплатної роздачі ліків (реімбурсація) в рамках програми "Доступні ліки" та з фінансовим контролем аптек, які щорічно отримують з держбюджету понад 2 млрд. грн.
По-друге, може бути добровільне приєднання до системи компаній, які зацікавлені в контролі своїх товарів. Причому йдеться як про нішеві товари преміум-рівня (одяг лакшері брендів, делікатеси, елітний алкоголь тощо), так і про товари повсякденного попиту для мас-маркету.
Адже система простежуваності дає бізнесу потужні інструменти для управління складом, логістикою і для контролю плати ритейлу "за полицю".
Але в такому разі у податкової служби або МОЗ не має бути монополії на таку систему. Вона має перебувати під приватно-державним управлінням, де від імені держави інтереси представлятиме радше Мінекономрозвитку, ніж ДПС.
Крім того, необхідна уніфікація. Тобто, застосування одних і тих самих технічних стандартів і регламентів. Іншими словами, і касир, і комірник, і логіст повинні працювати з будь-яким товаром, який відстежується. Це може бути як горілка, яку хоче контролювати держава, так і молоко, яке хоче контролювати молочний комбінат і який-небудь "Ашан" у своїх бізнес-цілях.
Іншими словами, касиру в магазині має бути все одно, який товар сканувати. Головне, щоб інформація про нього максимально оперативно потрапила до облікових систем торговельної мережі та виробника цієї продукції, і не потрапила до бази даних податкової служби, якій не потрібно знати понад те, що передбачено чинним законодавством.
Утім, замість уніфікації органи влади поки що йдуть шляхом "один товар - одна система", тобто окрема система для алкоголю, окрема - для тютюну, окрема - для медпрепаратів. Такий підхід, можливо, і логічний з погляду відомчих інтересів, але породжує надлишкові витрати як на стороні держави, так і на стороні бізнесу. У сукупності з різними технічними стандартами і неможливістю використання в інших, крім оподаткування, цілях ставить побудову таких систем перед питанням доцільності з технічних і фінансових причин.
