У 2019 році доходи українського держбюджету на 80,1% складалися саме з податкових надходжень. Закономірно, що влада вживає заходів для їх збільшення. Одне з таких зусиль - звернення урядів до інструменту податкової амністії, особливо в період економічних криз.
Під податковою амністією розуміють пропозицію з боку держави певним категоріям неплатників погасити свою потенційну та/або прострочену заборгованість, що виникла внаслідок уникнення оподаткування або ухилення від сплати податків, в обмін на скасування відповідальності за несплату. Нерідко додатковим елементом амністії виступає реструктуризація податкового боргу. Але однозначної відповіді на питання, чи є податкова амністія хорошою фіскальною політикою, не існує.
Прихильники вважають, що податкова амністія збільшує доходи як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі, повертаючи ухильників у податкову систему. Противники ж стверджують, що амністія, за рідкісним винятком, не приносить значних доходів бюджету в короткостроковій перспективі, але натомість значною мірою послаблює стимули для дотримання податкових вимог у довгостроковій перспективі.
У такій ситуації необхідно, щоб проведення амністії в Україні враховувало світовий досвід і було спрямоване не стільки на наповнення бюджету, скільки на розширення кількості платників податків і оподатковуваної бази оподаткування за рахунок добровільної детінізації, а також на створення додаткового джерела інвестицій у вигляді повернення (репатріації) капіталів, що втекли з України.
Як анонсували представники керівної партії "Слуга народу", амністію в Україні буде проведено 2021 року, вона передбачає застосування п'яти різних ставок у розмірі від 0 до 18% і звільнить платників податків від будь-якої відповідальності за ухилення від сплати обов'язкових податків і зборів.
Наукові дослідження та міжнародна практика проведення податкових амністій дають змогу практично одразу позначити слабкі місця українського проєкту.
1. Висока ставка податку.
Як правило, ефективними є амністії, що проводяться під помірні та/або знижені ставки. У випадку з базовою ставкою на рівні 18%, як, утім, і 9%, амністія, найімовірніше, виявиться марною. Вона набуває в очах потенційних учасників несправедливого характеру, і дає можливість використовувати альтернативні законні і менш дорогі способи легалізації доходів. Наприклад, доходи фізичної особи від інвестицій у боргові папери України взагалі не оподатковуються.
2. Слабкі гарантії з боку держави.
Відсутність чітких гарантій особистої безпеки/імунітету та захисту репутації платників податків (порушення конфіденційності інформації) - це один із сильних аргументів на користь провалу української податкової амністії. Люди просто просаботують процес, який не викликає довіри і несе загрозу особистій безпеці. Як це було, наприклад, у Нігерії та Пакистані.
Владі доведеться зробити воістину титанічні зусилля, щоб переконати людей у тому, що робиться все можливе для збереження конфіденційності, аж до побудови спеціальних сховищ для декларацій.
3. Непопулярність.
Політика "прощення" ухильників не знаходить підтримки у законослухняних громадян, які платили податки повністю і вчасно. Один із виходів - поєднання амністії із заходами щодо посилення покарання в разі подальшого приховування доходів. Це - збільшення відповідальності (штрафи за неучасть), посилення заходів податкового контролю ухильників. Нічого подібного поки що в українському варіанті не спостерігається, хоча країна вже сьогодні може створити передумови для успішного проєкту. Йдеться про приєднання України до Стандарту ОЕСР з автоматичного обміну податковою інформацією (CRS MCAA). Потенційні учасники амністії мають зрозуміти, що держава протягом нетривалого часу дізнається про приховані активи, але тоді умови легалізації будуть значно жорсткішими.
4. Стислі терміни проведення.
Люди мають знати, що і як відбуватиметься. Для цього необхідна широка роз'яснювальна кампанія уряду, а це - мінімум квартал, а то й два. Крім цього, важлива якісна підготовка процедур з боку контролюючих органів (кілька місяців) і наявність часу для перевірки достовірності звітності учасників амністії (швидкість відповідей на міжнародні запити становить місяці), а отже, потрібно ще два-три квартали. Досвід деяких держав (Грузія, Малайзія, Литва) свідчить, що недостатні строки проведення (три місяці, півроку) є підставою для пролонгації процедур і призводять до зниження ефективності амністії. З урахуванням того, що надворі середина серпня, а тексту законопроєкту ще не існує, запропоновані строки проведення амністії з 1 січня по 31 грудня 2021 року ну дуже далекі від оптимальних.
