Режими на крові: економічне закулісся сталінського СРСР та сучасної КНДР

Попри національно-державні відмінності, усі диктатури мають спільні риси виживання.
Режими на крові: економічне закулісся сталінського СРСР та сучасної КНДР
Колаж: dengi.ua

Сьогодні Північну Корею можна вважати однією з найбільших спонсорок війни в Україні. Саме ця держава не побоялася “накачати” Росію своїми балістичними ракетами, боєприпасами, а також навіть військовими. До того ж нещодавно ворожі Telegram-канали поширили відео, де солдати РФ хизуються подарованою Кім Чен Ином 170-мм САУ M1989 KOKSAN. Таким чином, попри численні санкції, економіка КНДР здатна виробляти зброю і навіть постачати її до інших країн. Однак такі дії режиму Кіма демонструють не міць корейської економіки, а навпаки намагання хоч якось її підтримувати.

Втім, методи виживання економіки КНДР аж ніяк не повинні дивувати і поготів не є новаторськими. Адже ця країна — взірець диктатури сьогодення, а всі автократії, як правило, мають “одне обличчя”, незалежно від епохи та обставин. Редакція dengi.ua вирішила порівняти “закулісні” методи виживання економік двох жорстоких диктатур людства — КНДР під керівництвом Кім Чен Ина та сталінського СРСР, який колись фактично створив північнокорейську державу.

Спільні “великі” ідеї

Наприкінці 1920-х років Сталін зміг утвердити в СРСР жорстку диктатуру, а також фактично власну ідеологію — сталінізм. Михайло Міщенко, заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова, для видання “Український інтерес” писав, що сталінізм фактично став серцем радянськості, охопивши її політичні, ідеологічні, економічні та культурні основи. Саме диктатура радянського вождя сформувала антизахідні образи, імперіалістичні почуття, а також гострий антисемітизм серед народу. Edera відзначає, що Сталін уявляв Радянський Союз як фортецю, оточену з усіх боків капіталістичними ворогами, а тому вирішив відкласти ідею світової революції і натомість спробувати побудувати соціалізм в окремо взятій державі. Таким чином сталінізм утвердив в Радянському Союзі справжній тоталітаризм, що передбачає, не лише концентрацію влади в руках однієї людини, а й повний контроль за всіма сферами життя суспільства. Відповідно, саме з волі Сталіна здійснювалося управління економікою СРСР.

Насамперед керівник Радянського Союзу утвердив централізовану або ж командно-адміністративну економіку. Це означало, що всі економічні рішення ухвалювалися тільки комуністичною партією і самим Сталіним. Врешті голова СРСР відразу вирішує швидкими темпами наздогнати і перегнати Захід в розвитку. Через ідеологічну ворожість до країн так званого цивілізованого світу, Сталін твердо вирішив всього досягти власними силами.

Спочатку селян зігнали у колективні господарства, що повністю підпорядковувалися державі, а пізніше, за велінням Сталіна, у 1928 році в Радянському Союзі з’являється таке поняття, як п’ятирічний план або ж просто п’ятирічка. Edera пише, що цей термін означає список економічних завдань, які мала виконати країна, згідно з розрахунками влади. А вже у 1929 році Сталіним було вирішено кинути всі сили п’ятирічки на швидку індустріалізацію країни. Врешті п’ятирічні плани стануть основною рушійною силою радянської економіки аж до самого розпаду цієї держави.

Читайте також:

Тепер розглянемо режим Кім Чен Ина. Як пише KBS World Radio, сучасна КНДР живе за ідеологією чучхе, що фактично є узаконеною версією культу особи Кім Ір Сена, який вперше вжив цей термін 28 грудня 1955 року у промові на Конгресі з пропаганди та агітації Трудової партії Кореї. Фактично ця ідеологія означає економічну самостійність і самозахист. Як пише журнал Time, чучхе передбачає самодостатність, що базується на власних ресурсах і засобах виробництва. Зокрема Кім Ір Сен вірив у неможливість побудувати соціалістичну республіку без матеріальних та технічних основ, що надійдуть від незалежної національної економіки, яка своєю чергою повинна складатися з потужної бази важкої промисловості.

Сучасна КНДР продовжує жити за чучхе. Відповідно країна має ізольовану та контрольовану командну економіку, де все планується і координується урядом. Саме верхівка Північної Кореї визначає, скільки чого треба виробити і побудувати, а також ставить ціну товарів для продажу. Загалом КНДР фактично повністю перейняла цей командно-адміністративний елемент економіки у сталінської СРСР. Навіть сьогодні країна має п’ятирічні плани. Зокрема останній, пише BBC, був затверджений у 2021 році на 8 з’їзді Трудової партії.

Однак попри нібито “світлі ідеї” самостійного будівництва щасливого майбутнього та чіткі плани правлячих верхівок, економічне закулісся сучасної КНДР та сталінського СРСР приховує не лише жорстокість цих диктатур до власних громадян, а й зраду власним ідеологічним переконанням.

Коли справи йдуть недобре…

Вже перша п’ятирічка продемонструвала Сталіну неспроможність радянської економіки самотужки тягнути на собі всі його амбітні плани. Зокрема почалася вона з вимушеного наймання американських фахівців і використання технологій західних країн, а закінчилася Голодомором на українській землі, коли влада вивозила звідти останні харчі задля отримання коштів на фінансування індустріалізації.

Таким чином режиму Радянського Союзу довелося відійти від своїх ідей та, як мінімум, почати торгувати з “ворожим Заходом”. Як свідчать документи ЦРУ США 1956 року, до Другої світової сталінський СРСР активно брав участь у зовнішній торгівлі, щоб отримати товари, яких або просто не було в країні, або вони виготовлялися в дуже обмежених кількостях. Натомість Радянський Союз активно продавав українське зерно, на яке, станом на 1938 рік, припадало 20% всього експорту. Вже надалі СРСР відправляв “ворожим” західним країнам нафту, газ, вугілля деревину, золото. Загалом на сировинні матеріали у 1938 році припадало 57,7% експорту. Також документи ЦРУ США свідчать, що у 1937 році обсяг радянської торгівлі становив 2,5% від валового національного продукту, у 1949 році цей показник зріс до 3,3%, а до 1955 року — лише до 4,6%. Розвідка США відзначила, що хоч експорт не був значним за часів Сталіна, після Другої світової він тільки зростав.

Однак для очільника СРСР важливішим був інший ресурс — людський, якого було вдосталь. Крім експлуатації сільського населення під час індустріалізації, Радянський Союз того періоду “славився” своїми таборами примусових робіт. ГУЛАГи від початку планувалися, як місце для примусової праці, тому в’язні активно трудилися на виробництві каналів, гідроелектростанцій, залізничних колій тощо. Таким чином ця система перетворилася на гігантське екномічне підприємство СРСР. Воно було досить вигідне для диктаторського режиму, оскільки він не витрачав багато ресурсів на утримання в'язнів. Люди часто недоїдали, мали поганий одяг, їхній робочий день тривав довше, ніж було зазначено на паперах, вихідні ігнорувалися, а суворі погодні умови не були причиною зупинки праці. Оплата труду відбувалася не грошима, а базовими людськими потребами. За гарну роботу в’язні отримували краще обладнання, новий одяг, а також збільшений харчовий пайок. За документами ЦРУ США, станом на 1947 рік, до системи таборів примусової праці було залучено близько 15 млн осіб, що вважається піковим показником сталінської епохи.

Читайте також:

Щодо спрямованості економіки, то Сталін насамперед вбачав в СРСР озброєну передовими засобами фортецю, яка витримуватиме натиск усього капіталістичного світу, а тому основний ухил був саме на військову сферу. Як повідомляє ЦРУ США, у період з 1933 по 1937 роки витрати на оборонну промисловість становили 11,8% від загальної суми бюджету, у 1938-1940 рр. цей показник зріс до 26,1%, а в 1943 число виділених коштів охоплювало від 59,1% до 62,6%. Здавалося б це нормально, адже Радянський Союз перебував у боротьбі за своє існування, однак вже у 1951 році на оборонку виділили чималі 21,3% коштів від загальної кількості, у 1952 показник зріс до 23,9%, а в 1953 сума витрат становила 20,8% від загального бюджету.

“Закулісся” економіки сучасної КНДР може здатися дуже схожим на сталінське, однак в деяких моментах Кім Чен Ин пішов навіть далі. Ідеологія чучхе хоч і передбачає благородний саморозвиток, але величезна кількість західних санкцій змушує керівну верхівку країни не відмовлятися від підтримки з боку інших держав. Сьогодні такими основними “рятувальниками” економіки Кіма є Китай та Росія. За даними OEC World, у 2022 році імпорт КНДР становив $909 млн, а 98.3% всього необхідного надійшло саме з Китаю. Водночас 52,7% від усього експорту режиму Кіма прийшлося також на Пекін. Найбільше КНДР поставила вольфрамової руди (12,4% від загальної кількості), очищеної нафти (11% від загального числа) та феросплавів (10,2% від усього обсягу). Натомість лідерами з імпорту стали соєва олія, гумові шини, медикаменти, а також легка гумована трикотажна тканина і рис. Щодо Росії, то активна співпраця із КНДР виникла у 2024 році на тлі війни в Україні. Режим Кіма поставив Кремлю ракети, боєприпаси, техніку і навіть військових. Натомість, як пише The Korea Herald, КНДР отримала від Путіна 600-700 тис. тонн рису та близько $200 млн за солдатів.

Взагалі режим Кіма не цурається торгувати своїми людьми. У звіті Держдепу США за 2022-2024 роки йдеться, що уряд КНДР “продає” північнокорейців за кордон, піддаючи їх сексуальній експлуатації, участі у війнах, а також роботі на підприємствах. За це все диктатура КНДР отримує кошти, які потім спрямовує на різні урядові програми. Не можна також ігнорувати трудові табори Північної Кореї, які, зазначає Держдеп США, є основою економічної системи режиму Кіма. Достовірно не відомо, скільки людей утримуються в “північнокорейських ГУЛАГах”, однак американці стверджують, що лише в політичних тюрмах перебуває від 80 000 до 120 000 людей. Диктатура Кіма не цурається відправляти в табори і дітей, змушуючи їх працювати там до 12 годин на день. Уряд піддає людей тортурам, антисанітарним умовам життя, а за невиконання трудових робіт може скоротити обсяги пайків. Колишня ув’язнена розповіла CNN, що її годували лише кукурудзою, змішаною з рисовими висівками, що радше нагадувало корм для тварин. Посадовці змушують працювати дорослих і школярів у різних секторах виробництва, зокрема це сільське господарство, лісозаготівля, видобуток корисних копалин, будівництво тощо.

Як і будь-яка диктатура, режим Кіма вбачає своє існування завдяки культу сили. Таким чином пріоритетним напрямом північнокорейської економіки є розвиток військових технологій. За даними Statista, у 2023 році КНДР витратила на оборону 36% від її ВВП. У минулих роках показники не менше, а саме 33% у 2022-му та по 24% у 2018-2021 рр.

У невеликому висновку відзначимо, що вся ідентичність диктатур та їхніх економічних “закулісь” проявляється не стільки в зраді власним переконанням чи надмірній мілітаризованості, скільки в безжальній експлуатації людей. Саме погляд на особу як на ресурс для підтримки економіки та досягнення власних цілей робить усі автократії подібними одна до одної. Адже антилюдські режими існують доти, доки життя населення слугує для них рушійною силою.

Андрій Король для dengi.ua



x
Для зручності користування сайтом використовуються куки. Докладніше...
This website uses Cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more... Ознайомлений(а) / OK