Російсько-українська війна поставила на порядок денний питання: як ефективно боротися з роями дешевих ударних БпЛА. Наразі чимало надій в світі покладається на лазерну зброю. Проте за гарною картинкою, де потужний промінь успішно спалює ціль, стоїть наукова та технічна реальність, що змушує сумніватися, чи дійсно лазери братимуть участь у війнах майбутнього.
Що таке лазерна зброя
Згідно з Міноборони США, зброя спрямованої енергії (до якої належать бойові лазери) — це системи, що використовують сконцентровану електромагнітну енергію для виведення з ладу або знищення ворожих цілей. Як зазначають у матеріалах розвідувального управління США (DIA) та профільного порталу HowStuffWorks, для створення променя потрібні джерело енергії, лазерне середовище, дзеркала резонатора та лінза, яка фокусує промінь.
Дослідження Міжнародного товариства оптики та фотоніки (SPIE) додають ще кілька важливих елементів «класичної» високоенергетичної лазерної зброї (HEL): пристрій високоенергетичного лазера, систему спрямування та керування променем, систему виявлення, відстеження та наведення на ціль.
Також згідно зі SPIE, за принципом дії військові лазери можна поділити на:
- Хімічні лазери: промінь утворюється завдяки енергії, що вивільняється під час екзотермічної хімічної реакції.
- Твердотільні лазери: енергія генерується у твердому матеріалі, яким найчастіше виступають спеціальні кристали, скло або оптичне волокно.
- Лазери на вільних електронах (FEL): генерують випромінювання шляхом перетворення кінетичної енергії пучка електронів.
Саме твердотільні волоконні системи є основою більшості сучасних військових розробок. Згенерований промінь розділяється на десятки чи сотні крихітних потоків, які за допомогою оптики фокусуються в єдину точку на цілі, спричиняючи плавлення матеріалу. Такий лазер також може «засліплювати» ворожі супутники й сенсори.
Як зазначив Dengi.ua авіаційний експерт Богдан Долінце, лазерна зброя насамперед приваблює низькою вартістю пострілу у кілька доларів. Крім того, промінь б'є зі швидкістю світла, не залишаючи цілі шансів на ухилення, а боєкомплект системи невичерпний, поки є паливо для генератора.
Зі свого боку військовий експерт, засновник БО «Реактивна Пошта» Павло Нарожний у коментарі Dengi.ua назвав низьку вартість пострілу маркетингом. На його думку, чомусь не враховують високу ціну самої системи, а також дизель-генератора й собівартості генерації електроенергії на ньому.
Лазерна гонка ХХ століття
Шлях лазерної зброї на поле бою тягнеться ще з середини 1960-х. У дослідницькому звіті Міноборони США йдеться, що у 1965-му був створений перший хімічний лазер і військові відразу зацікавилися цією технологією. Вже у 1968-му демонстраційний лазер Агентства з перспективних оборонних досліджень (DARPA) досяг 100 кВт потужності, а у 1975-му хімічний лазер ВМС (NACL) — 250 кВт.
Першим по-справжньому потужним проєктом став хімічний лазер MIRACL, створений у 1980 році. У 1997-му його застосували для «засліплення» старого американського супутника, однак під час випробування система отримала пошкодження.
Однією із найгучніших у XX столітті стала американська програма «Зоряних війн» (SDI) у 1980-х. Вчені Ліверморської лабораторії розробляли космічні рентгенівські лазери Excalibur та Super Excalibur, джерелом енергії променя яких мав бути ядерний вибух. Проєкт загруз у політичних скандалах, договірних обмеженнях та технічних нюансах, адже такий вибух знищував би і сам лазер, і сусідні дружні супутники.
А піком епохи хімічних систем став Boeing YAL-1 — величезний літак із бортовим хімічним лазером, призначений для збиття балістичних ракет. Однак величезна вартість, логістичні труднощі та необхідність підлітати впритул до ворожої ППО змусили Пентагон згорнути цю програму на початку 2010-х.
Як зазначається у розсекреченому документі ЦРУ, СРСР у 1960-х теж почав розробки бойових лазерів. Зокрема, на полігоні Сари-Шаган у Казахстані створювали мегаватний комплекс «Терра-3» для знищення ракет і супутників. І хоча у 1974-му на тестах промінь нібито влучав у ціль розміром із монету, після візиту делегації США до СРСР у 1989-му виявилося, що потужність радянських газових лазерів була в сотні разів меншою за американський MIRACL, а управління здійснювалося застарілим обладнанням. Крім того, через проблему браку енергії частину програми закрили ще у 1978-му.
У 1980-х були створені самохідні лазерні комплекси на шасі танків — 1К11 «Стілет» (1982) та 1К17 «Сжатіє» (1990). Їхнім завданням було «засліплення» ворожої техніки. Варто згадати й експериментальну літальну лабораторію А-60 на базі літака Іл-76МД. На борту розміщувалася лазерна установка потужністю 1 МВт, яка спочатку розроблялася для знищення висотних аеростатів, а згодом — для засліплення розвідувальних супутників. У 1989-му перший борт згорів на аеродромі, а другий дослідний зразок (А-60 1А2) піднявся в небо у 1991-му, однак роботи за проєктом зупинили. Пізніше росіяни періодично відновлювали випробування, а у 2025-му ЗСУ вразили цей борт у Таганрозі.
Зрештою, важливий зсув у технологіях стався у 2000-х: військові відмовилися від токсичних хімічних гігантів на користь компактніших твердотільних лазерів. Відтоді стартували десятки нових програм. Зокрема у США DARPA у 2003-му запустило проєкт HELLADS зі створення 150-кіловатного лазера для літаків і дронів. Хоча програму закрили у 2015-му, вона заклала технологічну основу для наступних рішень.
Найбільш відчутного прогресу досяг флот. Система LaWS від Raytheon стала першим повноцінним бойовим зразком, що у 2009–2010 роках відстежив і спалив п'ять БпЛА. У 2014-му цей лазер розгорнули на десантному кораблі USS Ponce у Перській затоці, де він пропрацював аж до списання судна.
Тож фактично ера сучасних бойових лазерів розпочалася із середини 2010-х. Але це не означає, що проблеми ХХ століття залишилися в минулому…
США у новій ері бойових лазерів
Лише за останнє десятиріччя США встигли розробити понад 10 різних військових лазерів. Зокрема наземна система ATHENA потужністю 30 кВт, за повідомленням Fox News, ще у 2015-му нібито за лічені секунди пропалила капот пікапа на відстані більш як 1,6 км. Проте ця зброя залишилася полігонним прототипом.
Краща доля могла спіткати мобільну систему ППО DE M-SHORAD — 50-кВт лазер на базі БТР Stryker — яку розробляли з 2019-го. Після успішних тестів у 2021–2023 рр. чотири зразки передали Армії США. Проте розгортання в Іраку провалилося: система виявилася складною в обслуговуванні, а солдати віддавали перевагу ракетам. Згідно зі звітом Пентагону, у липні 2025-го проєкт закрили. Тепер армія шукає підрядника для створення більш надійної версії системи.
Надії у США покладали й на 300-кВт систему IFPC-HEL «Валькірія» від Lockheed Martin. З 2019-го цей лазер на шасі вантажівки створювали для перехоплення дронів і крилатих ракет (КР). У 2023-му армія замовила чотири прототипи за понад $220 млн, але вже у 2026-му проєкт скасували до завершення тестів. Замовлення урізали до одного зразка: його використають як технологічну базу для нової програми JLWS зі створення контейнерного 150-кВт лазера для перехоплення КР.
Як зазначив Долінце, головні недоліки лазерної зброї криються в законах фундаментальної фізики. Промінь вкрай чутливий до зовнішнього середовища: туман, дощ, сніг чи навіть сильна запиленість повітря призводять до розсіювання та суттєвої втрати енергії. Додатковою перешкодою є ефект «теплового розмиття», коли промінь нагріває повітря на своєму шляху ще до влучання в ціль.
Нарожний додав, що лазер не здатен збивати балістичні ракети, адже щоб знищити або пошкодити ціль, промінь має певний час «світити» на неї. Навіть для ураження КР чи сучасного дрона, які летять на швидкості 250–800 км/год, цього часу вкрай мало. Крім того, проблемою є живлення та охолодження установок.
«Коефіцієнт корисної дії такого лазера зазвичай максимум 40%. І ті 60–70%, які йдуть не на корисну дію, виливаються в тепло», — пояснює Нарожний.
Тому для роботи 100-кВт лазера потрібен масивний 300-кВт дизель-генератор розміром з фуру, який споживає дуже багато пального. Під час пострілу така установка сильно нагрівається і яскраво світиться на тепловізорах, перетворюючись на дуже помітну мішень для ворога, яка сама потребує додаткового захисту.
«Ту ж ТЕЦ одним лазером не закрити — треба пару десятків. І це вже буде не 300 кВт, а 3 МВт — серйозна потужність. Як їх заживити — суттєве питання для енергетики», — наголошує Нарожний.
За його словами, є ще один вагомий недолік — скорострільність: лазеру потрібен певний час на «накачування» енергії перед кожним новим імпульсом. Через це, на думку експерта, атаки роями по кількасот дронів здатні швидко виснажити та перевантажити таку систему ППО.
Досить життєздатною виявилася американська мобільна система HELWS від Raytheon. Комплекс, здатний випалювати дрони на відстані до 3 км, у 2020-му відправили на закордонні бази США. У 2024–2025 роках 15-кВт лазер інтегрували на броньовики Wolfhound для армії Великої Британії.
З авіаційними лазерами у США також є проблеми. У 2024-му Повітряні сили згорнули одразу дві амбітні програми: SHiELD, яку розробляли з 2016-го (початковий контракт на $26,2 млн) і планували ставити лазери у підвісних контейнерах на винищувачі для перехоплення ракет, а також AHEL — для літаків вогневої підтримки AC-130J Ghostrider. У Пентагоні визнали, що, зокрема, атмосферна турбулентність не дозволяє стабільно утримувати промінь на цілі.
За словами Долінце, головний виклик тут полягає в інтеграції енергоємної лазерної установки в бортову мережу винищувача так, щоб це не зашкодило роботі інших критичних систем авіоніки.
«Але в перспективі 2–5 років ми можемо побачити реальні модулі для підвіски на пілони літаків», — переконаний експерт.
Зі свого боку Нарожний зауважив, що інтегрування лазерів вимагає глибокої модифікації літака — аж до заміни двигунів чи електроустановок. Крім того, фахівець вважає марним «засліплення» камер дронів, оскільки ціль все одно зможе влучити за координатами.
Наразі найбільш переконливою лазерною зброєю у США вважається 20-кВт система LOCUST від компанії BlueHalo. Завдяки ШІ-наведенню вона компенсує малу потужність точністю. Це перша зброя, яку Пентагон розгорнув на Близькому Сході з кінця 2022 року. У травні 2024-го лазер вперше знищив ворожі дрони в реальному бою, а в жовтні 2025-го був випробуваний на авіаносці USS George H.W. Bush.
Саме флот поки є найуспішнішою базою для розміщення лазерної зброї, бо кораблі генерують достатньо енергії. Американські есмінці вже оснащують системами засліплення БпЛА ODIN та 60-кВт лазерами HELIOS. Крім того, замовлено розробку надпотужної 400-кВт установки Songbow. Загалом у бюджеті США на 2027-й на дослідження лазерної зброї передбачено понад $2 млрд.
Світова гонка лазерних озброєнь
Китай намагається не відставати від США у розмаїтті розробок. Зокрема місцеві виробники заявляють, що комплекс Silent Hunter (SkyShield) здатний пропалювати 5-міліметрову сталь майже за кілометр. Проте у Саудівській Аравії через пісок і спеку лазер втратив фокус, і йому довелося гріти один дрон цілих 15 хвилин.
Попри це, експортний аналог під назвою Shen Nung розгорнуто в Ірані. Цю ж систему помітили і в росіян, які показали кадри збиття українських дронів китайським лазером. Крім того, КНР активно просуває на Близькому Сході 30-кВт систему LW-30, комплекс OW5-A50 та машини серії «Світла стріла». У флоті Пекін має корабельний лазер LY-1 (180–250 кВт). Розробники стверджують, що завдяки інноваційній системі очищення та охолодження газу зброя здатна стріляти безперервно. Проте, довести реальну ефективність китайської лазерної зброї наразі важко через брак підтвердженої інформації.
Велика Британія та Ізраїль відмовилися від «зоопарку» лазерної техніки на користь конкретних проєктів. Британці сфокусувалися на системі DragonFire. Цей лазер здатен влучити в монету з 1 км, збивати дрони на швидкості понад 650 км/год, а вартість пострілу становить близько 10 фунтів стерлінгів. Уряд виділив понад 400 млн фунтів стерлінгів для оснащення есмінців Type 45 цією зброєю вже у 2027 році. Проте сам комплекс дорогий — понад $160 млн за одиницю, а гучні заяви про передачу його прототипу Україні у 2024-му так і лишилися заявами.
В Ізраїлі ставку зробили на 100-кВт систему Iron Beam (дальність 7–10 км), де перехоплення вартує близько $5. Наприкінці 2025-го її офіційно передали ізраїльській армії. Пізніше в медіа заявлялася інформація про збиття БпЛА «Хезболли» та розгортання Iron Beam в ОАЕ.
Німеччина успішно випробовує морські лазери та навіть обговорювала спільну розробку технологій з Україною. Туреччина досить оригінально вирішила проблему живлення: її мобільна система ALKA використовує гібридне шасі, де потужність двигуна перемикається безпосередньо на лазер. А комплекс NAZAR (засліплює ракети з інфрачервоним наведенням) став першою лазерною зброєю, офіційно прийнятою на озброєння турецької армії.
Росія також регулярно звітує про створення власної лазерної «чудо-зброї». Ще у 2018-му на чергування там нібито поставили комплекс «Пересвіт». За твердженнями російських урядовців, він здатен засліплювати супутники на висоті до 1500 км. А у 2022-му в РФ розповідали про комплекс «Задира», який нібито спалює БпЛА на відстані 5 км лише за п'ять секунд.
Серед нових російських анонсів — установка від компанії «Швабе» на базі позашляховика та система «Посох», розробники якої запевняють, що вона успішно вразила дрон за 1,5 км. Утім, у Повітряних силах ЗСУ зауважили, що підтвердженої інформації про реальне застосування росіянами бойових лазерів на фронті немає.
Україна та її лазерна зброя
Україна теж хоче мати власні бойові лазери. Наприкінці 2024-го екскомандувач Сил безпілотних систем ЗСУ Вадим Сухаревський заявив про появу комплексу «Тризуб». За його словами, компанії Celebra Tech вистачило буквально кількох місяців, щоб створити зброю, яка здатна збивати літальні апарати на висоті понад 2 км. Заявлено, що він вражає FPV-дрони на 800–900 м, розвідники — до 1,5 км, а в перспективі знищуватиме «шахеди» на 5 км. Систему з РЛС і ШІ-наведенням розмістили на причепі й наразі активно тестують.
Паралельно випробовують систему Sunray: вона монтується в пікап, працює безшумно, а коштує кількасот тисяч доларів — у рази дешевше за західні аналоги. Ще одна новинка — 50-кілограмова турель SlimBeam (1,5 кВт) від Fulltime Robotics, здатна фізично знешкоджувати дрони на 1 км. Оскільки промінь треба тримати на цілі 5–15 секунд, алгоритми автонаведення досі вдосконалюють. Втім, експерт Павло Нарожний переконаний, що масове застосування лазерів проти загроз, як в Україні (тисячі «шахедів» та десятки КР за раз) — радше красива теорія, ніж реальна технологія.
«Можливе лише точкове застосування для захисту важливих стратегічних об'єктів (наприклад, АЕС з їхнім надлишком енергії), які ми нікуди не можемо перемістити», — підкреслює експерт.
Водночас Долінце зазначив, що в Україні лазери можуть знизити навантаження на класичні системи ППО, а потенціал до створення випромінювачів та систем наведення у нас є.
«Важливо враховувати фактор часу, адже такі проєкти вимагають 3-8 років інтенсивної розробки. Тому реалістичний сценарій — кооперація із західними партнерами, щоб перші українські прототипи з’явилися на полі бою вже в найближчі роки», — резюмує експерт.
Зрештою, говорити про лазери як про повноцінну частину ППО поки зарано. Досі не існує ідеального концепту, який би усунув численні вади лазерної зброї. Технологія лишається «сирою» і поки що є інструментом для нішевих завдань. Можливо, враховуючи реалії російсько-української війни, Україні доцільніше інвестувати ресурси в розробку технологій ППО, що довели реальну ефективність на полі бою. Лазерну ж зброю варто розвивати точково, аби тримати руку на пульсі технологій майбутнього.
Як ми писали раніше, Україна і США перебувають на фінальному етапі підготовки угоди, яка може відкрити можливість для експорту українських безпілотників до Сполучених Штатів з метою їхнього військового тестування.
Також ми вже писали, що Україна і Норвегія домовилися про запуск спільного виробництва українських безпілотників формату mid-strike.
