Дослідження рівня особистої готовності громадян або їхніх найближчих родичів приєднатися до Сил оборони України в разі затяжної війни на термін від 3 до 10 років показує, що базове мобілізаційне ядро залишається відносно стійким. Однак водночас фіксуються тривожні ознаки можливого виснаження кадрового ресурсу. Про це повідомляють Dengi.ua з посиланням на дані опитування, ініційованого "Слово і діло".
Так, частка тих, хто готовий сам або через членів сім'ї вступити до війська, практично не змінюється залежно від тривалості війни: 18% за прогнозу на 3 роки і 16% - на 10 років. Це вказує на наявність стабільної групи людей, для яких рішення захищати країну є безумовним.
Водночас близько 40-42% опитаних прямо заявляють про небажання служити. Зі збільшенням передбачуваної тривалості війни цей показник дещо зростає, що може свідчити про накопичення втоми та зниження мотивації в умовах затяжного конфлікту.
Окремої уваги заслуговує зменшення частки тих, хто зазначив, що вже служить сам або має родичів у війську: з 7% за трирічного горизонту до 5% за оцінкою на 5 і 10 років. Це може свідчити про сумніви щодо можливості тривалої служби, очікування демобілізації або ризики фізичного виснаження та поранень.
Істотну частину вибірки - 35-37% - складають респонденти, яким складно дати однозначну відповідь. Ця група формує так звану "сіру зону", чиї рішення залежатимуть від розвитку ситуації, успіхів на фронті та змін у мобілізаційній політиці.
Аналіз за соціально-демографічними характеристиками показує значущі відмінності. Чоловіки частіше заявляють про готовність до служби (21%), ніж жінки (15%), проте серед жінок вища частка тих, хто сумнівається (38% проти 32%).
Найбільш стійкою з точки зору мобілізаційного потенціалу є вікова група 45-54 роки: тут зафіксовано найвищий рівень готовності (23%) і мінімальна частка відмов (35%). Молодь 18-29 років, навпаки, демонструє найбільшу категоричність - 49% не готові служити за рівня готовності близько 18%.
Регіональні відмінності також виражені досить чітко. На Півночі зафіксовано найвищий рівень готовності (26%) і найменшу частку відмов (28%), що може бути пов'язано з досвідом деокупації та близькістю до загрози. У Києві, навпаки, відзначається найнижча готовність (10%) і максимальний показник небажання служити (49%). Схід характеризується найбільш сформованою позицією: тут найменше тих, хто не визначився (19%), водночас поєднуються високий рівень готовності (24%) і один із найвищих рівнів відмов (48%).
Показники на триваліші періоди - 5 і 10 років - загалом повторюють картину трирічного прогнозу. Це підтверджує, що фактор часу суттєво не впливає на базові установки: ті 16-18% громадян, які готові до захисту країни, зберігають свою позицію незалежно від тривалості війни.
При цьому ключовою зміною залишається скорочення групи "вже служать". Наприклад, серед респондентів 45-54 років частка таких відповідей знижується з 11% за трирічного прогнозу до 5% за оцінки на 10 років, що додатково вказує на обмеженість ресурсу тривалої участі в бойових діях.
Раніше Dengi.ua повідомляли про те, скільки українців бачать сценарій завершення війни виходом на кордони 1991 року.
Водночас, як писали Dengi.ua, майже половина українців підтримує відновлення ядерного статусу.
