Пропроблеми сучасної української вищої освіти спілкуємося із доктором економічнихнаук, професором кафедри менеджменту Вінницького національного технічногоуніверситету Морозом Олегом Васильовичем.
- У суспільстві існує точка зору про те, що вищаосвіта дискредитувала себе. Як Ви оцінюєте такі коментарі?
- Така постановка питання є помилковою. Освіта та вищаосвіта зокрема є безпосереднім індикатором рівня розвитку країни. Високийрівень освіти – показник постіндустріального суспільства, за яким Українаналежить до групи розвинутих країн. ООН, інші міжнародні організаціїрозглядають цей критерій як один з основних. Існують достатньо підтверджені розрахункипро безпосередній зв'язок рівня освіти із добробутом в країнах, особливо вкраїнах «третього світу». Проблема України полягає у тому, що високий рівеньосвіти невиправдано низько корелює із рівнем та якістю життя. Саме це слідвирішувати і відповідну формулювати зміст проблеми.
- Чи ємайбутнє в українських університетах?
Безумовно. Їхня справжня історія лишерозпочинається. Українські університети сьогодні знаходяться у певномукризовому стані. Але будь-яка криза – це переломна точка, сподіваюсь нашаспрацює на покращення. Якщо здійснити модернізацію університетів, можливо інеобхідно забезпечити їхній розвиток. Якщо нічого не робити – вони простозникнуть. Приклади цього, на жаль, вже є.
І у набагато гірших економічних умовах уряди,країни, суспільство йшли на фінансування освітянських та наукових закладів типууніверситетів. Згадаємо вислів Наполеона, який під час війни у Єгипті табезпосередньо нападу ворожої кавалерії з усіх боків пустелі, надавав безсмертнийза своїм змістом наказ: «Віслюків і вчених – у центр колони!» (вчені перебувалиТОДІ у складі експедиції для вивчення памяток археології). Віслюків – тому щовони перевозили воду у пустелі, а вчені – тому що було розуміння пронеобхідність їхнього захисту понад усе. За аналогією сьогодні в Україні вчених(а до них я відношу і викладачів ВНЗ) також слід захищати не меншою мірою.
- Наскільки престижною є сьогодні роботавикладачів вищої школи?
- Престижність природньо обумовлена соціальнимстатусом і матеріальним стимулюванням. На жаль, мотивацію викладачів в Українісьогодні доводиться шукати не у низькій оплаті праці. Однак, переважно саме такбуло і у часи колишнього СРСР, коли більш менш високий рівень оплати працізавжди був в еліти викладачів, які до того ж забезпечували викладанняполітизованих дисциплін або працювали у сфері оборонного комплексу. Якщопорівнювати стан українських викладачів із світовим, то нічого втішного не знайдемо.Якщо узагальнити, то викладач в Україні отримує у 10 разів менше ніж у Греції,який, в свою чергу, отримує у 10 разів менше ніж в Англії. Така сумнаматематика. І у цьому також полягає джерело коруції в українськихуніверситетах. Саме тому проблема низьких мотивацій є, як вважаю,першочерговою. Зі свого досвіду хотів би відзначити, що для українських вченихголовним був і залишається фактор самореалізації, своїх ідей, винаходів,розробок, поглядів врешті-решт.
- Якщо Ви вже торкнулися цієї теми, то наскількипоширеною є корупція сьогодні в українських університетах? Як із цим боротися?
- Корупція є. Заперечувати ці факти чиприменшувати негативні наслідки явища безглуздо. Наскільки відрізняються ВНЗ зацією ознакою, я не можу об’єктивнопорівняти. Але така різниція, безумовно, існує, що вже говорить про суб’єктивнє підгрунття проблеми.
Корупція – це не тільки ситуація, коли студентдає хабар, а викладач його приймає чи примушує давати. Це і тіньові схемиуправління в університетах, це - «сімейственість», це - панування «телефонногоправа», іншими словами, це - ситуація, коли в університеті не існує системивиштовхування із викладацького середовища осіб, які не відповідають фаховим чиморальним вимогам.
Зводити корупцію до рівня оплати праці викладачівзанадто просто. Це – аргумент на користь тих керівників, для яких корупція євигідною у прямому чи опосередкованому тлумаченні цього. «Низька зарплата – тощо я можу зробити?». Я вже згадував, що асистент ВНЗ отримував у 80-хх рр. уСРСР 140 крб. (ті хто памятають – зрозуміють як це було мало). Проте корупціїтоді майже не було.
Хотів би підкреслити, що корупція у ВНЗ не є,умовно кажучи, «старою» нормою,традицією. Тридцять років тому її не було, бо я сам навчався навіть непідозрюючи що таке може бути. Звідси навіть теоретично корупцію подолати неважко. Знову ж таки, у будь-яких, навіть найкорумпованих університетах, існуєчастка викладачів, для яких корупція це – ненормально і які в принципі небудуть цим займатися навіть якщо їм взагалі не платити зарплату. Отже, в першучергу це не правова, а моральна проблема. Як забезпечити щоб норма «не даватихабарі» панувала – це вже завдання менеджменту університету. Це важке, алереальне управлінське завдання. Саме керівник вищого навчального закладу повинен забезпечити створення того рівнякорпоративної культури, за якої корупція стане неможливою.
- Як Ви вважаєте, чи важливо сьогодні мати вищуосвіту?
- Вища освіта – важливий етап становлення кожноїлюдини. Батько Сікорського (відомого авіаінженера, творця гелікоптера та цієїгалузі авіабудування у США) свого часу жалівся, що для забезпечення навчаннясина у Київському університеті прийшлося продати родову землю. Але справа, яквиявилося, була того варта.
Вища освіта, окрім набуття фахових знань, це –друзі, знайомства, кар’єра, нова інформація, навики комунікацій та багато чогоіншого, які просто необхідні для майбутнього. Мене, наприклад, дуже радує усучасної молоді бажання самореалізуватися. У мої часи було набагато більшеоточення тих, кому «все байдуже».
Згадую як свого часу радів мій батько –напівсирота, виходець із простої селянської сімї, батько якого загинув у 1943р. – коли почув звістку про те, що я поступив в інститут. Я тоді ще дивувсячого він так радіє, ну, поступив – то й поступив. Лише тепер розумію, що такаподія різко змінила моє життя, і він, який не міг отримати вищу освіту сам, цеяк ніхто розумів.
- Як Ви вважаєте де краще отримувати вищу освіту, вУкраїні чи за кордоном?
- Вибір вищої освіти є одним із основних етапів ужитті кожної людини, і лише їй приймати остаточне рішення, зважаючи на всіаргументи.
Загалом хотів би означити, що вища освіта вУкраїні має достатньо високий рейтинг у світі. І це не зважаючи на несприятливіумови, в яких перебувають наші ВНЗ, з якими не стикається жоден університетЄвропи. Певне «приниження» рейтингу, як мені здається, здійснюється найчастішев самій Україні. В останньому рейтингу найкращих університетів світу, що бувскладений з використанням матеріалів британською компанією Quacquarelli Symonds,увійшли шість українських навчальних закладів. Ввійти до цього списку іншимнашим ВНЗ цілком реально.
Людина, яка навчається за кордоном, а потімповертається в Україну, може стикнутися із тим, що вчилася, орієнтуючись напідходи іншої країни та суспільства. Не думаю, що це буде серйозним бар’єром для кар’єрного зростання, але й ігнорувати це не слід. Іншими словами, якщолюдина навчається за кордоном, то скоріше всього і працювати буде саме там. Всвою чергу завжди вважав, що реалізуватися в Україні потенційно можливонабагато більшою мірою, аніж за кордоном. Саме тому вчитися і працювати вУкраїні все ж таки вважав би більш прагматичним. Зараз я свідомо не торкаюсяпатріотичних мотивів.
- Що повинно бути в основі розвитку сучасногоуніверситету?
- Як і тисячу років тому, у будь-якій країніуніверситет базується на трьох функціях – навчальному процесі, науковійдіяльності та сприянні розвитку громади, регіону, країни. Все інше здійснюєтьсяв межах цих функцій. Здійснювати управління університетом та забезпечувати йогоуспішний розвиток, якщо є розуміння цих функцій та принципів їхньої реалізації,не важко. Набагато важче дотримуватися цих принципів у тих умовах, що існуютьсьогодні.
Університет – це консервативна організація, якапобудована на невловимому співвідношенні унікальності знань, фаховості, високоїморалі, знань психології тощо. Основу університету складає унікальна атмосфералекційної аудиторії та взаєморозуміння і довіри між викладачем та студентом.
Якщо говорити про стратегію розвитку, вважаю, що в основі такої повиннабути модель дослідницького університету, яка дозволить використати одночасно іпотенціал навчального процесу, наукової діяльності та впровадження відповіднихрезультатів у практику.
Не менш важливим завданням є створення справжньої системи самоуправління вуніверситеті, коли ефективність його діяльності не буде залежати від кон’юнктурнихфакторів, особи що є першим керівником, впливу зовнішніх організацій, політикиврешті-решт. Натомість такий принцип автоматично забезпечить концентрацію накафедрах людей, які відповідають вимогам сучасного університету.
- Які для Вас основніпринципи в роботі?
- Для мене важливо, щоб стосунки із колективом будувалисьна засадах чесності, відповідальності та толерантності. Також важливо, щоб у будь-якій справі була чіткоокреслена ціль. Наскільки чітко керівник представляє свої цілі та цінності,багато в чому залежить які люди будуть працювати в колективі і як швидко будедосягнуто мети.
- Які завдання стоять перед успішнимкерівником університету.
- Повертаючись до тем корупції, вважаю, що важливим є забезпеченняпрозорості діяльності університету та його структурних підрозділів, в томучислі прозорості фінансово-економічної діяльності. Необхідно забезпечитиможливість відкритого обговорення доходів і видатків університету у процесіформування та реалізації його річного консолідованого бюджету.
Безумовно важливим є інтеграція університету до загальноєвропейськоїсистеми освіти і наукової діяльності, забезпечення високої якості навчальногопроцесу на основі європейських стандартів.
Ефективна управлінська система – це в першу чергу підвищеннявмотивованості професорсько-викладацькогоскладу, оперативне задоволення соціальних потреб працівників і студентівуніверситету, розширення спектру освітніх послуг та підвищення їхньої якісті, що в решті решт загалом покращуєімідж університету і підвищує його привабливість для вступу.
