Українські мільярдери зі списку Forbes потенційно можуть фінансувати розвиток університетів і наукових кампусів, однак на практиці цим займаються лише одиниці. На відміну від України, у США 15-20% найбагатших бізнесменів, які увійшли до першої 500-ки рейтингу Forbes, систематично спрямовують сотні мільйонів, а інколи й мільярди доларів на освітні проєкти. Приміром, благодійний фонд Білла і Мелінди Гейтс або Маккензі Скотт, колишня дружина засновника Amazon Джеффа Безоса, виділяють значні суми на будівництво кампусів, інноваційних лабораторій, бібліотек, бізнес-шкіл і навчальних аудиторій в американських університетах.
Про це пише "Дзеркало тижня".
Зазначається, що одним із яскравих прикладів є Каліфорнійський університет у Берклі. Цей державний виш практично повністю забезпечений приватними пожертвами: переважна більшість будівель - чи то аудиторії, чи то бібліотеки, чи то лабораторії - зведені або відремонтовані завдяки фінансуванню від приватних компаній і сімей. На 95% будівель вказані імена меценатів, які зробили свій внесок у їхнє створення.
Зведення інноваційної лабораторії або корпусу університету обходиться в суму від 5-7 до 50 мільйонів доларів. Розмір пожертви залежить від проєкту: це може бути дослідницька лабораторія, культурний центр, спортивний комплекс або бібліотека. Навіть невеликі меценатські внески, наприклад, на будівництво навчальних аудиторій, становлять від 0,5 до 2 мільйонів доларів.
Ендаумент-фонд Берклі накопичив 7,5 мільярда доларів за більш ніж вікову історію університету. Ці кошти не витрачаються напряму, а інвестуються, а відсотки від вкладень ідуть на розвиток навчального закладу та його наукових програм.
Інший приклад - приватний Стенфордський університет, один із найпрестижніших вишів світу. Його ендаумент-фонд сягає 37,5 мільярда доларів, а річний бюджет становить 4,5 мільярда. Ці кошти спрямовуються на модернізацію обладнання, виплати викладачам, стипендії талановитим студентам з усього світу, наукові дослідження та інноваційні проєкти. Стенфорд також відомий тим, що його випускниками стали 87 лауреатів Нобелівської премії.
Чому американський бізнес активно фінансує університети
Як пише видання, існує три ключові чинники, що сприяють розвитку корпоративної благодійності у сфері освіти в США, а саме:
- Податкові стимули. Американське законодавство передбачає значні податкові пільги для компаній, які жертвують кошти на освіту та гуманітарні проєкти. Бізнес може включати такі пожертви (до 10% від прибутку до оподаткування) у свої витрати, знижуючи податкове навантаження. У результаті багато компаній спрямовують 8-10% чистого прибутку на благодійні ініціативи, включно з підтримкою університетів. В Україні ж подібні пожертвування оподатковуються податком на прибуток у 18%, що значно знижує їхню привабливість. Нещодавно ухвалений законопроєкт № 12328-д дозволяє до 8% оподатковуваного прибутку спрямовувати на благодійність без оподаткування, але цей захід діє лише в період воєнного стану.
- Корпоративне управління університетами. В американських вишах існує ефективна система управління, що включає наглядові та опікунські ради, а також Advisory Board, які регулярно звітують перед донорами. У Стенфорді, наприклад, у таких радах присутні нащадки засновників університету та представники бізнесу, що вкладає кошти в його розвиток. Це забезпечує прозорість та ефективність використання благодійних коштів. В Україні ж менеджмент вишів часто не вміє взаємодіяти з потенційними меценатами. Бізнесмени, готові інвестувати мільйони доларів у модернізацію університетів, стикаються з бюрократією та неефективністю керівництва вишів, що істотно гальмує процес фінансування освітніх проєктів.
- Культура меценатства. У США широко поширена ідея "повернення суспільству" (GIVE BACK TO SOCIETY), згідно з якою успішні підприємці інвестують у розвиток країни та підтримують систему освіти. Вони вірять у довгострокове майбутнє своєї країни та її інститутів. Наприклад, у Стенфорді діє Інститут Гувера, який фінансують приватні донори і який має ендаумент-фонд у 850 мільйонів доларів. Його основна мета - підготовка майбутніх американських політиків і чиновників.
Чи можливе впровадження таких моделей в Україні?
Зазначається, що українські підприємці рідко планують інвестиції в освітні проєкти на 20-30 років уперед, оскільки рівень невизначеності в країні занадто високий. Вони не впевнені, що їхні компанії проіснують понад п'ять років, а тому не готові вкладатися в довгострокові ініціативи. До того ж відсутня довіра до держави та її стратегії розвитку. Якщо бізнес в Україні почне мислити стратегічно, а університети перейдуть на сучасну модель управління з фаховими топ-менеджерами, то співпраця підприємців та освітніх закладів стане більш ефективною.
Азійський досвід: Сінгапур і В'єтнам
Як пише видання, у невеликому Сінгапурі (населення - 5 мільйонів осіб) уряд щорічно інвестує в освітню інфраструктуру 1-2 мільярди доларів. Ці вкладення дають змогу залучати провідних викладачів, науковців і формувати країну як міжнародний освітній хаб.
В'єтнамська IT-компанія FPT Software також активно фінансує освіту, незважаючи на менший обіг порівняно з найбільшими українськими IT-компаніями. Вона вже побудувала шість університетських кампусів, у яких навчається 14 тисяч студентів. Тоді як українські компанії в кращому разі виділяють сотні тисяч доларів на ремонт аудиторій і закупівлю обладнання.
Українські приклади меценатства
Повідомляється, що попри складну ситуацію, в Україні також є підприємці, які підтримують освітні проєкти. Наприклад, Лев Жиденко, співвласник мережі магазинів "Аврора", оголосив про старт відновлення одного з кампусів Києво-Могилянської бізнес-школи, випускником якої він є. Однак у масштабах країни таких ініціатив поки що недостатньо.
Як резюмується в матеріалі, Україна може піти як американським шляхом - залучаючи фінансування від бізнесу, - так і азіатським, де держава активно інвестує в освіту. Обидва підходи можливі, але ключовою проблемою залишається недостатня кількість підприємців, готових вкладатися в довгостроковий розвиток країни. Проте найбільші українські IT-компанії вже мають достатні ресурси для інвестування у власні університети - залишається тільки питання їхньої готовності зробити це.
Раніше ми писали про те, що Кабмін схвалив законопроєкт, згідно з яким заклади професійної освіти в Україні отримають фінансову автономію, матимуть змогу управляти коштами та затверджувати штатний розпис.
