Редакція: Як Ви собі уявляєте модель українського агробізнесу? Яка країна в цьому сенсі може бути оптимальним прикладом для України?
Читай також: Відкриття ринку землі не врятує агробізнес
Максим Мартинюк: Складно знайти країну, яка могла б слугувати для України бенчмарком. Занадто багато в нас унікальних особливостей. Немає повноцінної власності на землю (тут і далі йдеться про землю сільгосппризначення - Ред.), але водночас є досить розвинене сільське господарство. Є великі ефективні агрокомпанії, але продуктивність праці в галузі залишається низькою. В Україні низька, порівняно з країнами ЄС, врожайність, але, незважаючи на це, Україна - на другому місці з експорту зерна у світі.
Якщо говорити про бажану модель українського АПК, то хотілося б, щоб наші фермери були такими, як у Франції - виробляли унікальну продукцію, з регіональною специфікою. А українські агрохолдинги - такими, як фермери в США: високоефективними, орієнтованими на великотоварне виробництво, з високою продуктивністю праці, які обробляють по 5 тисяч га і більше.
Читай також: Чистий прибуток Аграрного фонду впав у 27 разів
Р.: Яка може бути роль кооперативів, створюваних фермерами? Наприклад, як у тій же Західній Європі? Зокрема під час експорту?
М.м.: Поки що роль таких кооперативів в Україні відіграють трейдери і великі переробники. Трейдери купують соняшник, сою, зерно, формуючи експортні партії. Купують сировину і великі переробні підприємства.
Щойно почне активно розвиватися тваринництво, садівництво тощо, з'явиться потреба в додатковій переробці (хоча б первинній), зберіганні продукції і це буде стимулом для появи фермерських кооперативів. Холодильники для молока, фруктосховища, овочесховища - це все поле для кооперації. Але для цього потрібні зміни в спеціалізації фермерських господарств.
Р.: Як можна оцінити бізнес-клімат для агровиробництва в Україні? Яка потрібна підтримка?
Читай також: Фінансування агросектору зросте вдвічі - Гройсман
М.м.: Хоча загалом бізнес-клімат для агропідприємств покращується, ринок поки що не сигналізує про те, що бізнес готовий, окрім високорентабельного виробництва зерна та олійних, розвивати й інші сектори - те саме тваринництво.
Що стосується стимулів. Особисто я не вважаю, що дотації - оптимальний інструмент підтримки в АПК для України. При тому, що в усіх розвинених країнах сільське господарство вважається таким, що потребує дотацій, Україні потрібно прагнути до його прибутковості. Насамперед, за рахунок виходу на зовнішні ринки.
Ось, наприклад, практично бездонний ринок яловичини в Ірані, а також в Афганістані та Іраку, куди йдуть поставки через Іран. На коло - близько 100 млн. споживачів. Якби тваринницькі компанії були здатні забезпечити стабільні поставки яловичини на цей ринок, то держпідтримка втратила б для них критичне значення.
Читай також: Обсяг премій з агрострахування зріс удвічі
Р.: Чим можна підштовхнути агробізнес у бік продукції з більшою доданою вартістю?
М.м.: Усі розуміють, що нарощування доданої вартості - це правильний вектор. Але якщо ми виростили зерно і продали на експорт - це короткий інвестиційний горизонт. Якщо цим зерном годували, наприклад, худобу, яку потім продали, то зрештою заробимо більше, але інвестиційний горизонт істотно більш далекий. Цю залежність і вплив довжини грошей на привабливість інвестпроєктів в АПК чітко видно в структурі українського тваринництва. У птахівництві, де цикл відносно короткий, уже є великі інвестиції. Починають іти інвестиції у свинарство - це наступні за довжиною грошей проєкти. Виробництво яловичини - до нього тільки придивляються.
Р.: Скасування спеціального режиму сплати ПДВ, яке планується з 1 січня 2017 року - загальмує цей процес "подовження" інвестицій?
М.м.: Перш за все, спецрежим ПДВ давав оборотні кошти. Тому всі, хто має довгий термін оборотності капіталу або не надто високу рентабельність, постраждають. Для великих агрокомпаній це навряд чи критично - вони вже зміцніли. Скасування спецрежиму негативно позначиться на середніх і невеликих гравцях, у яких немає такої фінансової подушки.
Р.: Український агроекспорт до ЄС - якою мірою йому заважають квоти в рамках зони вільної торгівлі? У всіх на слуху мед. Що може стати наступним експортним хітом?
Читай також: Індонезія дозволила Україні ввозити більше сільгосппродукції
М.м.: Мед - цікавий приклад, з ним не все так однозначно. За рік з України експортується приблизно 30 тисяч тонн, тоді як квота - 5 тисяч. Тобто трейдери експортують за пільговим митом у рамках квоти, а потім продають набагато більший обсяг уже зі сплатою звичайних мит - маржинальності вистачає.
Дуже цікаві перспективи щодо цукру, фруктових соків - квоти на ці товари вибираються повністю або майже повністю.
Хочете цікаві ідеї щодо експорту? Щодо часнику квоту вибрано приблизно на 9%, хоча китайський часник, що поставляється в ЄС, набагато гірший за український продукт за якістю. На гриби теж є квота, але вона не використовується. Щодо тваринництва обрано квоти тільки щодо курячого м'яса і сухого молока. Це потенційно цікаві позиції.
Р.: Є шанси, що експортні квоти в ЄС для України можуть бути збільшені?
Читай також: Україна і Бразилія співпрацюватимуть у сфері агробізнесу
М.м.: Ми ведемо з ЄС дискусію, зокрема про збільшення квот на цукор з 20 тисяч до 300 тисяч тонн. Але такі переговори - це завжди дорога з двостороннім рухом. У відповідь нас можуть попросити розширити квоти на постачання якихось товарів в Україну. Поки що девальвація нас "рятує" від лавини імпорту з ЄС, але це не назавжди.
Особливо хочу відзначити важливість переговорів про квоти на постачання органічної продукції. Для України це точка зростання, оскільки в усьому світі, і в Європі зокрема, попит на органіку зростає. Маржинальність і додана вартість у такої продукції завжди вищі порівняно з традиційною, а витрати - якщо все правильно організувати - можуть бути порівнянні з традиційним виробництвом.
Якщо в цьому контексті повернутися до питання про модель агросектору в Україні, то дрібні (до 500 га) і середні (до 2500 га) господарства могли б забезпечувати поставки на внутрішній ринок і виробництво органічної продукції, генеруючи близько 25% валового виробництва. Решта - високотехнологічне, великотоварне агровиробництво, орієнтоване на експорт.
Читай також: Біг на місці: Чому банки не кредитують аграріїв
Р.: Питання яке я не можу не поставити: два тижні тому Рада проголосувала за безстрокове продовження мораторію на продаж землі. Основний аргумент за продовження мораторію в тому, що немає розуміння, як будуть покриватися ризики запровадження ринку землі. Адже вони ж є. Що ви на це можете відповісти?
М.м.: Відповіді на всі ці запитання дано вже дуже давно. Поглянувши на карту світу, ви знайдете там одиниці країн, як правило, зі слабко розвиненою економікою, в яких існує така сама заборона, як у нас. І паралельно існують десятки високорозвинених країн з різними моделями ринків і високою ефективністю АПК, де земля вільно продається. До наших послуг - найкращий світовий досвід і успіхів, і помилок!
Я вважаю, що оптимальною моделлю в Україні є поетапний запуск ринку землі. Вона передбачає на першому етапі продаж державних земель запасу через відкриті, чесні аукціони, на яких за рахунок дещо завищеного, ажіотажного попиту буде сформована максимально висока ціна на землю в усіх регіонах. Потім, уже маючи в своєму розпорядженні цей орієнтир, дозволяємо фізособам продаж належних їм паїв - і далі ринок формує вартість. Так ми знімаємо ризик скупки землі задешево.
Побоюєтеся, що землю скуплять іноземці? Так закрийте для них можливість купівлі землі, як мінімум на першому етапі.
Не хочете надукрупнення господарств? Зробіть обмеження на володіння в 100-200 гектарів в одні руки.
Читай також: На свій страх і ризик: Чому аграрії не страхують врожаї
На всі запитання, як бачите, є відповіді, і існування ризиків зовсім не привід котрий рік повністю забороняти або заморожувати ринкові механізми купівлі-продажу!
У моделі запуску ринку землі, яку розробляла робоча група при Держгеокадастрі (Максим Мартинюк очолював це відомство з березня 2015 року до липня 2016-го - Ред.), передбачалося, що власником землі може бути тільки громадянин України і максимальна площа володіння - 200 га. Юридичні особи на ринок не допускаються, оскільки за ними легко заховати іноземний капітал.
Р.: Інфраструктура готова для переходу до продажу/купівлі?
М.м.: Так, цілком. Інфраструктура, включно з Державним земельним кадастром, успішно обслуговує ринок оренди, а процедури угод продажу/купівлі та продажу прав оренди майже ідентичні.
За час моєї роботи в Держгеокадастрі ми встигли зробити дуже багато - і на нормативному, і на технічному рівні.
Читай також: Названо найприбутковіші сільгоспрослини - інфографіка
По-перше, запроваджено повну відкритість даних про власників земельних ділянок: будь-який громадянин, пройшовши просту процедуру ідентифікації через Інтернет, може отримати інформацію про власника або користувача будь-якої ділянки по всій країні. Такий функціонал є не у всіх країнах Європи.
По-друге, максимум найпопулярніших послуг ми перевели в Інтернет, спростивши процедуру їх отримання для громадян і завдавши удару по корупції: комп'ютеру не потрібно давати хабар, щоб отримати довідку.
І по-третє, найголовніше, у контексті готовності до ринку ми за півроку з нашими американськими та грузинськими колегами створили онлайн-платформу для проведення електронних земельних аукціонів. Вона пройшла успішну апробацію, синхронно із земельним аукціоном в Одесі. За результатами торгів орендна ставка становила 30% (нормативної оцінки - Ред.) за стартового рівня у 8%.
Читай також: Аграрії в Україні назвали своє чорне золото
Повірте, я добре знаю кадастрову карту України. Там уже є всі земельні ділянки, цікаві для сільгоспвиробництва. А якщо запустити ринок купівлі/продажу, то навіть ті зарослі чагарником і заболочені угіддя на Поліссі, які поки що нікого не цікавлять, виявляться затребуваними. Наприклад, для вирощування льону, картоплі, для виробництва енергетичної деревини.
Усі кажуть, що в нашого сільського господарства великий потенціал. Це дійсно так. Потрібно тільки скинути пута цього штучного мораторію.
