У перше десятиліття 21-го століття українським аграріям вдалося те, що до того не виходило всі 90-ті роки, - налагодити й розширити прибуткове виробництво основних валових сільгоспкультур - пшениці, кукурудзи, соняшнику та ще кількох культур.
А вже у 2011-2019 роки агрогалузь здійснила взагалі дивовижний технологічний стрибок - у країні з'явилися або відродилися десятки виробничих напрямів, появу яких ніхто не прогнозував і які особливо й не підтримувалися. Але все ж новачки вийшли на серйозні обсяги виробництва і продемонстрували принципово нові рівні створення доданої вартості.
Виробники яблук, равликів, фундука, полуниці, органічних продуктів, а також пасіки та рибні господарства не тільки серйозно наситили продукцією внутрішній ринок, а й в експорті показали здивувавши всіх, обсяги і напрямки експансії.
Читай також: Милованов пояснив, чому не захотів стати міністром сільського господарства
Наприклад, 2019 року Україна оновила історичний рекорд експорту овочів і фруктів. Експорт овочів і фруктів сягнув 339 млн дол, що виявилося на 9,4% більшим, ніж у 2018-му та на 20,1% більшим, ніж у 2017-му році.
При цьому приріст виручки від експорту яблук збільшився на 150% за два роки. А експорт заморожених ягід і горіхів - на 37% за той самий період.
- Яким же стане для українського агровиробництва третє десятиліття 21 століття?
По-перше, очевидно, що заповняться порожні ніші. Наприклад, прогнозується, що 2020 року виробництво українського молока скоротиться на 4%. При цьому експорт молочних продуктів із нашої країни 2019 року впав на 33%. Водночас імпорт молочних продуктів в Україну 2019 року зріс у 1,9 раза порівняно з 2018 роком, досягнувши 335 тис. тонн.
Причини такого стану справ давно відомі - це неприпустиме ставлення держави до контролю якості продукції. Коли виробникам дозволяють робити молоко і молокопродукти практично з чого завгодно. І тому багато переробників - роками знижують закупівлі справжнього продукту з ферм, але водночас збільшують виробництво молока фасованого для роздробу, сирів і сметани.
Читай також: Порошенко переписав агробізнес на сина
Що в кінцевому підсумку дає підстави покупцям у магазині сумніватися в якості товару. А ще створює нестерпні умови для тих виробників, хто не вважає за можливе поступатися якістю заради можливості нескінченно падати в ціні. У результаті всього цього молочний ринок (у широкому сенсі) зростає менше можливого. Що також не сприяє збільшенню виробництва справжнього молока в господарствах фермерів.
Посилення елементарного держконтролю в галузі переробки тваринницької продукції, безумовно, зробить українські молочні, м'ясні та інші продукти привабливішими на внутрішньому ринку і створить значущий їхній експорт.
По-друге, належить більше уваги приділити боротьбі з монополізмом і диктатом торговельних мереж. Тому що абсолютним сюрреалізмом сьогодні виглядає ситуація, коли Україна імпортує значні обсяги картоплі. Але ж це культура, що має в нашій країні величезні традиції та досвід вирощування. Для прикладу, за весь 2019 рік в Україну було імпортовано 232 тис. тонн картоплі.
Якщо ж ми заглибимося в історію цієї проблеми, то побачимо, що періодично господарства вирощували гідні обсяги продукту, але потім часто стикалися з неможливістю продати картоплю в українському ритейлі через штучні труднощі у вигляді агресивних вимог щодо відтермінування платежів, а також неплатежів і надуманих претензій до якості. У результаті - картоплю в Україну сьогодні везуть навіть із Єгипту.
Читай також: Які гроші доступні агропідприємствам
При цьому в країні слабо створюється й інфраструктура, здатна забезпечити розвиток картоплярства. Наприклад, з необхідних для задоволення потреб внутрішнього ринку картоплесховищ об'ємом у 1,5 млн тонн, у країні є ємностей технологічного зберігання тільки на 300 тис. тонн.
Що робити? Наприклад, створювати в Україні якусь систему біржових торгів сільгосппродукцією. Яка б відкрито і чесно формувала ціну партій, встановлювала б показники якості та умови договорів поставки.
Тому що, як показала практика, ринок, повністю заснований на закритих двосторонніх договорах, постійно скочується до того, що то постачальники знущаються з ритейлу, то ритейл - з постачальників. У підсумку покупець отримує продукцію гіршу, ніж міг би запропонувати ринок, а найкращі господарства недоотримують заробіток та інвестиції в розвиток.
І мова, звісно ж, не повинна йти про дикий протекціонізм і заборони - і нехай хто хоче, той везе картоплю хоч із Ши-Ланки. Але якщо традиційний для наших виробників ринок раптом заповнює імпортна продукція, то шукати причини перекосу та їх виправляти - безумовно потрібно.
Читай також: В Україну везуть полуницю: Які будуть ціни
По-третє, у сільському господарстві нового десятиліття ми однозначно побачимо розвиток напрямів із дуже високою доданою вартістю, на кшталт садів, ягідних, равликових і рибних господарств. Що розіб'є прогнози скептиків про перехід агровиробництва в Україні у фазу величезних латифундій, які будуть зайняті переважно виробництвом масових культур.
Адже ми бачимо зворотний процес - складні, високотехнологічні виробництва з високою часткою доданої вартості та часткою праці фахівців набирають обертів. Їхня прибутковість з гектара набагато, у багато разів вища, ніж у виробників пшениці або кукурудзи. А отже, і можливостей купити землю в таких господарств буде значно більше.
По-четверте, найближчими роками ми в Україні частіше бачитимемо процес, який зараз широко відбувається в країнах з дуже високоврожайним сільгоспвиробництвом. Коли потреби величезних мегаполісів фактично забезпечують їхні передмістя. А виробництво валових культур - найбільш зручні та родючі поля далеко від міст.
Читай також: Раді рекомендують розглянути закон про приватизацію держземель у першому читанні
При цьому багато не дуже цінних земель, колись розораних для збільшення врожаїв, людина повертає природі, залишаючи їх під луками, засаджуючи лісами або просто закидаючи - і далі природа сама проробляє рекультивацію площ до первісного стану. Безумовно, такі масиви відроджуваного ландшафту стануть хорошою базою для розвитку сільського зеленого туризму. Покращать клімат і збільшать запаси чистої питної води, послужать розвитку потенціалу українських лісів, степових і болотних масивів.
Тож немає сумнівів, що в новому десятилітті українське сільське господарство стане ще більш технологічним, розвиненим. І безумовно покаже нові проєкти та напрямки - які приємно здивують усіх агрофахівців та споживачів.
