У цілому, концепція представляється мені вельми розумною іпрогресивною, оскільки, по-перше, об'єднує в єдиний орган держрегулятора,знімаючи тим самим питання регуляції процесу оцінки одного об'єкта(нерухомості) двома відомствами, також автоматично скасовує ліцензуванняземлеоціночної діяльності. По-друге, декларує посилення впливу саморегулюючихорганізацій, надання їм додаткових повноважень і відповідальності, а такожпередбачаючи обов'язкове членство.
До позитивних моментів також відношу норму, згідно з якоюкерівником стажування має право бути тільки оцінювач з п'ятирічним, а недворічним стажем, причому стажем саме практичної діяльності. Додатковим плюсомє можливість проходити стажування при навчальному закладі. Це знімає проблемупошуку бази стажування. Так само важливо, що законопроект встановлює норму, щорецензенти будуть додатково навчатися і сертифікуватися, передбаченавідповідальність рецензента за свою роботу. Ось, мабуть, і всі приємнінововведення.
А ось що всерйоз викликає цілком певні побоювання, так ценовий регулятор - Національна комісія з оцінки. Вірніше, побоювання викликаєдисбаланс наданих їй всеосяжних повноважень при практично повній відсутностібудь-якої відповідальності. Перед такою спокусою перед зловживанням своєї владимало хто встоїть.
Але докладніше і по порядку.
1. Повністю змінюється концепція держрегулювання оціночноїдіяльності. Зараз, як відомо, є два держрегулятора ринку оцінки: ФДМУ іДержземагентство. Авторами проекту Закону пропонується створити Національнукомісію з оцінки, куди увійдуть у пропорції 50/50 представники саморегулівнихорганізацій та органів виконавчої влади (зокрема Мін'юсту, Мінекономіки, ДПАУ,НБУ, ДКЦПФР, ФДМУ, Держагенства з корпоративних прав, Мінагрополітики - по 1представнику від кожного держоргану). У свою чергу, як варіант дерегуляціїринку оцінки - цілком припустимо, оскільки явно мінімізує вплив чиновників наоціночну діяльність. Хоча незрозуміло - за яким принципом вибиралисяміністерства і відомства і яке відношення більшість з них мають до оціночноїдіяльності? Звідки там фахівці з оцінки? Адже одним з основних повноваженьНацкомісії є розробка і вдосконалення нормативної, методологічної бази. Чи єсенс для цього залучати непрофесіоналів?
2. Що таке саморегулювання ринку оцінки на нинішньому етапі?Це кілька розрізнених СРО, яких контролює ФДМУ і Держземагентство. У такихумовах про розвиток саморегуляції бізнесу (до речі, одного з пріоритетівдержавної політики, анонсованому Президентом Україна) говорити не доводиться.Але й законопроект про оціночну діяльність пропонує сумнівний варіант. Роль СРОне посилюється, а нівелюється повністю, оскільки всі, більш меньш значущіповноваження віддаються Нацкомісії. СРО ж делегує одного свого представника вНацкомісію строком на 5 років. Таким чином, ми фактично створюємо з оцінювачачиновника, набагато більш небезпечного, ніж сьогоднішні функціонери, оскількиоцінювачі будуть розглядатися ним як потенційні конкуренти. Успішна міжнароднапрактика свідчить про те, що представників громадських організацій у вищихструктурах треба міняти щороку, з можливістю обрання повторно тільки через 3-5років. Тільки так можна протистояти виникненню в Нацкомісії бюрократії такорупції.
3. Цілком розумним і обґрунтованим є положення, щосертифікат суб'єкта оціночної діяльності пропонується видавати на п'ять років,замість нинішніх трьох. Втім, ще більш логічним було б видавати йогобезстроково, а у виняткових випадках припиняти його дію. Але й тут у будь-який"бочці меду", законодавець традиційно намагається внести "краплюдьогтю". Так за нормами проекту Закону повинне надаватися більша кількістьдокументів, у т.ч. вельми невизначеного характеру (цитата: "містять іншуістотну інформацію" - що малося на увазі?), плюс вводиться більшеможливостей його не видавати або ліквідувати. Оскарження таких дійрегуляторного органу можливе лише у судовому порядку. Для прикладу, середможливих причин є:
"- Неповнота, недійсність або недостовірність хоча бодного з поданих документів чи зазначення в них свідомо неправдивих даних;
- Невідповідність даних представлених документів інформаціїпро оцінювача, що міститься в Реєстрі оцінювачів;
- Набрання законної сили двома і більше судовими рішеннями,якими було задоволено позови до суб'єкта оціночної діяльності та (або)оцінювача, пов'язані з проведенням ними недостовірної або необ'єктивноїоцінки".
Як бачимо, оцінювачі апріорі розглядаються як патологічнібрехуни. Особливо дивують прописані причини, за якими можуть анулюватисвідоцтво:
"- Виявлення порушень суб'єктом оціночної діяльності абооцінювачами принципів незалежності, визначених цим законом, при здійсненніоціночної діяльності відповідно до виданого сертифікату".
Але хто без рішення суду може стверджувати, що оцінювачемпорушені принципи незалежності?
"- Несвоєчасне інформування Національної комісії зпитань оцінки та регулювання оціночної діяльності про обставини, що маютьістотне значення (зміна юридичної адреси, фактичної адреси, адреси длялистування) для здійснення контролю за оціночною діяльністю суб'єкта оціночноїдіяльності."
Тобто, можливість оціночної компанії працювати на ринкутепер більше залежить від життєвих випадковостей (присутності посадової особина роботі, від роботи пошти тощо), ніж від кваліфікації співробітників,лояльності клієнтів, якості менеджменту, кон'юнктури ринку... Такі отнаціональні особливості ведення бізнесу.
У цілому, вселяє надію, що автори проекту вже на етапіконцепції відкрито представили її для обговорення оціночній спільноті.Готовність до діалогу - позиція вразлива, але правильна. І тільки така позиціядозволить створити якісний документ, який в належній мірі врахує як громадськіінтереси, так і професійні інтереси оцінювачів.
«Лига. Закон»
_
