Щороку в Україні розшукуються й арештовуються активи загальною вартістю в десятки мільярдів гривень. І перед державою, яка перетворює це багатство в речові докази у кримінальних справах, постає відразу кілька завдань. Перше – зберегти активи, оскільки незважаючи на арешт, вони залишаються чиєюсь приватною власністю. Друге – унеможливити подальше отримання вигоди з них на користь фігурантів розслідувань, і третє – забезпечити їх використання з користю для держави і легального бізнесу.
Невиконання цих умов спричинює відразу ряд негативних наслідків: арештовані активи руйнуються, псуються і знецінюються, а права власності у зв’язку з цим грубо порушуються.
Сьогодні АРМА зберігає дороговартісні арештовані активи, забезпечуючи бізнес новими можливостями, а державний бюджет – доходами від управління активами. Проте за майже чотири роки фактичної діяльності Агентства чітко окреслилися кордони його можливостей, без розширення яких поставити «корупційну економіку» на службу суспільних інтересів повною мірою неможливо.
Що заважає досягненню цієї мети? Передусім чинне законодавство, яке створювалося для ще неіснуючого органу, а тому об’єктивно не могло врахувати практичні виклики в його діяльності. Натомість нині АРМА накопичило достатньо досвіду, в тому числі негативного, аби пропонувати обгрунтовані зміни до законодавства з урахуванням особливостей своєї роботи та для повноцінної реалізації власного потенціалу.
Що ми пропонуємо?
Насамперед, тією чи іншою мірою долучити АРМА до консультацій з правоохоронцями і судами, коли приймаються рішення щодо передачі Агентству активів. Бо на відміну від прокурорів і суддів, працівники АРМА можуть фахово оцінити, чи існує змога ефективно управляти активом і чи придатний він для використання у прибутковій діяльності. Адже закон зобов’язує Агентство здійснювати управління лише на комерційній основі, тож цілком доречно, щоб АРМА передавалися активи, з яких можна отримати прибуток. На практиці ж АРМА часто отримує неліквідний брухт і руїни, і вплинути на це ніяк не може в силу ізольованості від кримінального і судового провадження.
На відміну від практики більшості закордонних аналогів АРМА, які управляють арештованим майном здебільшого шляхом його продажу на відкритих торгах, в Україні ця функція фактично заблокована. Ба більше, у парламенті лунають заклики взагалі заборонити АРМА продавати активи до остаточного рішення суду. Це призведе до того, що Агентство нічого не зможе вдіяти з великим обсягом активів, які вкрай складно або й неможливо передати бізнесу для тимчасового управління (дорогі автомобілі, нерухомість у поганому стані, виробниче обладнання тощо). Таке майно не просто не приноситиме дохід, в АРМА немає інструментів навіть для його збереження.
Тому наша пропозиція однозначна – дозволити Агентству реалізувати певні види майна, в тому числі до рішення суду, а права покупців захистити шляхом надання їм статусу добросовісних набувачів. Водночас необхідно запровадити максимально прозорі процедури торгів з відкритим доступом для всіх учасників з метою запобігання продажу активів за заниженими цінами та з обмеженням конкуренції.
Законодавчого розблокування потребує і процедура управління корпоративними правами та цінними паперами. Наразі закон про АРМА вимагає від обраного Агентством управителя для таких активів отримувати згоду від їх власників – фігурантів кримінальних проваджень – для здійснення заходів управління та розподілу дивідендів. Ясна річ, що власник переважно не виявляє особливого ентузіазму ділитися з кимось своїми статками, тим більше, якщо це офіційно дозволено. Через це отримання державою доходів від управління зазначеними активами (наприклад, акціями «Газтранзиту», корправами УМХ) нині опиняється під загрозою.
Для збільшення обсягу активів в управлінні АРМА, а відтак і доходів від них, необхідно закріпити у процесуальному законодавстві чіткий обов’язок для правоохоронних органів передавати Агентству активи, вартість яких перевищує 200 мінімальних зарплат. На даний момент ця норма трактується довільно, внаслідок чого майно вказаної вартості не завжди потрапляє в АРМА.
Нагальною реформою є також надання АРМА можливості перераховувати державі частину суми від управління грошовими коштами. Сьогодні Агентство має свій депозит у державному банку, який постійно накопичується за рахунок передачі арештованих грошей, а також коштів від продажу майна. На депозит нараховуються відсотки, розмір яких у кілька разів перевищує суми доходів від комерційного використання активів управителями. Але ці гроші не надходять бюджету, без жодних резонних на те підстав, хоча вони є продуктом діяльності АРМА.
До чого призведуть всі ці зміни?
Якщо збільшити кількість активів, переданих в управління АРМА, підвищити їх якість через участь Агентства у плануванні арешту, розблокувати управління корпоративними правами та функцію продажу майна, вторговані кошти від якого вкупі з арештованими грошима йтимуть до бюджету через депозитні відсотки, - коефіцієнт корисної дії АРМА в розрізі доходів держави багатократно зросте. Що, зрештою, є нашою головною метою. Втім, не єдиною.
Як зазначалося, АРМА передають багато неліквідних та інших специфічних активів, які не можуть використовуватися для отримання прибутку. Однак це не скасовує необхідності збереження такого майна, для чого Агентство банально не має інструментів.
Тому ми пропонуємо надати АРМА повноваження зберігати майно, яке не підлягає комерційному використанню чи продажу. Це дозволить зберегти фізичний стан та економічну вартість, наприклад, недобудованої нерухомості, земельних ділянок, арештованих творів мистецтва тощо.
З огляду на досвід АРМА (приклад двох ТЕЦ на Львівщині), об’єктивною необхідністю є запровадження особливого порядку відбору управителів для активів, які мають важливе економічне та соціальне значення, у випадках загрози настання надзвичайних ситуацій. Якби для таких об’єктів управителів призначав уряд з числа профільних державних підприємств, це б могло гарантувати безперебійне функціонування кризових, але важливих об’єктів з боку держави.
Насамкінець, з огляду на успішну практику багатьох європейських країн, слушно дозволити АРМА передавати активи у користування не лише підприємцям для комерційних цілей, але й громадським, волонтерським організаціям, соціальним фондам та місцевим громадам для соціальних потреб. Така опція забезпечить суспільству безпосередню компенсацію за корупційні та інші злочини власників арештованого майна, що сприятиме зміцненню довіри до правоохоронних органів ти системи правосуддя в Україні.
З усього переліченого очевидно, що йдеться не про косметичні точкові зміни, а про комплексну реформу законодавства, яким регулюється діяльність АРМА. Такого роду трансформації неможливі і неефективні, якщо вони не є продуктом широкої експертної дискусії, предметного діалогу між народними депутатами, громадськими експертами та представниками АРМА. Відтак ми закликаємо законодавців не допустити кулуарного нормотворення, яке не додає підтримки законодавчим ініціативам, і, понад те, унеможливити будь-які форми остракізму щодо участі АРМА в розробці законопроекту про АРМА. Адже Агентство має те, чого позбавлені інші учасники реформування органу – досвід безпосередньої роботи з арештованими активами.
Заступник Голови АРМА Володимир Павленко
