Україна офіційно оголосила про початок експорту власної зброї. За словами президента Володимира Зеленського, упродовж 2026 року в Європі має відкритися 10 експортних центрів. В умовах хронічної нестачі озброєння у ЗСУ може виникнути цілком логічне питання: чому українська зброя йтиме в інші країни, а не на фронт. Проте опитані Dengi.ua експерти вважають, що відкриття експорту може стати доленосним рішенням для розвитку вітчизняного ОПК.
Заборони експорту не було
Від початку повномасштабного вторгнення серед зброярів та в експертному середовищі точилися дискусії про зняття заборони на експорт зброї. Влітку 2022-го ексголова Держекспортконтролю Олександр Павліченко в інтерв’ю DW розповів, що насправді формальної заборони на такі операції немає. За його словами, отримати дозвіл на експорт було практично неможливо через значні потреби ЗСУ. У 2024-му це підтвердила й членкиня комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, народна депутатка Галина Янченко, наголосивши, що заборона є неформальною, бо не встановлена жодним законодавчим актом.
Насправді владі не потрібен був окремий нормативний документ, щоб заборонити експорт зброї. Адже стаття 4 закону про державний контроль за міжнародними передачами військових товарів надає Держекспортконтролю повноваження видавати дозволи на експорт, керуючись пріоритетом національних інтересів, зокрема військових. Крім того, стаття 8 закону про правовий режим воєнного стану дозволяє державі використовувати виробничі потужності підприємств на потреби оборони та коригувати їхню діяльність.
Таким чином, з лютого 2022 року держава юридично мала всі підстави відмовляти в експорті зброї без додаткових рішень парламенту. Водночас цей механізм працює і в зворотний бік: для відновлення експорту також не потрібні голосування у ВР — достатньо політичного рішення. І на четвертий рік повномасштабної війни воно таки з’явилося.
Зеленський дає добро
До осені 2024 року влада уникала публічної дискусії про відновлення експорту зброї. У жовтні президент України Володимир Зеленський заявив, що виключає такий момент через ризик потрапляння технологій до РФ, але доручив тодішньому міністру оборони Рустему Умерову напрацювати моделі продажу українських БпЛА.
У 2025 році риторика Зеленського почала змінюватися. У червні президент анонсував перші угоди з партнерами в межах програми Build with Ukraine, яка передбачає експорт військових технологій і відкриття виробництв за кордоном. Однак у липні–серпні на той час міністр оборони Денис Шмигаль виступив проти експорту, мовляв, що це політичне рішення і відправка зброї за кордон можлива лише за 100% забезпечення ЗСУ всіма необхідними засобами.
У вересні 2025-го президент Зеленський продовжив розвивати ідею Build with Ukraine, заявивши про можливість керованого експорту партнерам надлишкової зброї. А вже у листопаді верховний головнокомандувач оголосив, що до кінця року Україна відкриє два експортні представництва у Берліні та Копенгагені. За словами секретаря РНБО Рустема Умєрова, перші реальні контракти очікуються у другій половині 2026 року. На початку лютого цього року Зеленський офіційно оголосив про старт експорту української зброї та плани відкрити протягом 2026-го десять експортних центрів у Європі.
Паралельно заявам високопосадовців формувалася правова база. У червні 2025 року до ВРУ був поданий пакет законопроєктів щодо режиму Defence City. Восени їх підписав президент, а в грудні уряд затвердив підзаконні акти. Режим запрацював із січня 2026 року та передбачає податкові й митні пільги для підприємств ОПК. Крім цього, Defence City спростив процедури державного експортного контролю для міжнародних проєктів: строки розгляду документів скорочено з 6–12 місяців до 15 (!) днів. Водночас реєстрація в Держекспортконтролі та отримання дозволів на конкретні експорті операції залишилися обов’язковими.
Експорт зброї потрібний ОПК
Повномасштабна війна спричинила стрімке зростання українського ОПК. За даними Укрінформу, лише у 2024-му виробничий потенціал зріс з $12 млрд до $35 млрд. Водночас в Українській раді зброярів розповіли Dengi.ua, що у 2026-му спроможності вітчизняного ОПК можуть сягнути $55 млрд. За словами фахівців, таке значне зростання потребує довгострокових контрактів, оскільки виробники не можуть дозволити собі простої та втрати інженерних команд.
У ГС "Ліга оборонних підприємств України" зазначили, що в реальності компанії роблять більше зброї, ніж держава здатна купити. У 2025-му при спроможностях вітчизняного ОПК у $35 млрд, закупівлі становили всього $12-12,7 млрд. Через це близько 60% потенціалу простоює. Найбільший розрив — у сегментах БпЛА та РЕБ, де приватні компанії швидко масштабувалися, але не мають диверсифікованих джерел доходів.
Дійсно, у 2025-му 79% опитаних Технологічними Силами України (ТСУ) виробників назвали короткострокові держконтракти ключовою перепоною розвитку. У коментарі Dengi.ua авіаційний експерт Богдан Долінце додав, що такі дії з боку держави не лише створюють компаніям проблеми з плануванням операційної діяльності, а й ставлять під загрозу можливості отримати статус критично важливого підприємства. Адже це вимагає наявності діючих контрактів, а короткострокові угоди, як правило, обмежують дію такого статусу строком їх виконання, що створює додаткові операційні ризики для бізнесу. Тим не менше, міжнародні оборонні контракти зможуть бути підставою для надання статусу критичного підприємства лише якщо продукція за таким контрактом буде постачатися ЗСУ.
У ГС "Ліга оборонних підприємств України" також наголосили, що через обмежений експорт компанії змушені працювати в умовах фінансової нестабільності та високої внутрішньої конкуренції за держконтракти. У результаті держава ризикує втратити не лише додаткові надходження до бюджету, а й частину технологічного потенціалу через банкрутства підприємств або їхню релокацію за кордон.
Масштаб цих ризиків для обороноздатності є значним. Як зауважив у жовтні 2025-го ексміністр оборони Шмигаль, з 900 підприємств ОПК близько 800 — приватні. Водночас виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко у травні того ж року розповів Укрінформу, що саме приватний сектор виробляє близько 60% вітчизняного озброєння та техніки для ЗСУ. А це боєприпаси різних калібрів, бронеавто (“Новатор”, “Варта”), БТРи (“Отаман”, 60М «Хорунжий»), ударні БпЛА і ракети різних дальностей (UJ-26 "Бобер", FP-5 «Фламінго») тощо. Тож масове згортання такого бізнесу або його виїзд за кордон неминуче вдарить по спроможностях армії.
В Українській раді зброярів розповіли Dengi.ua: якщо держава відкриє контрольований експорт, залучаючи довгі контракти, то цехи працюватимуть без простоїв, собівартість падатиме через серійність, зброя оновлюватиметься швидше, країна отримуватиме більше податків і технологій. За оцінками ТСУ, експорт може приносити до $2 млрд на рік. У ГС "Ліга оборонних підприємств України" переконані, що ці кошти виробники інвестують у масштабування потужностей та нові розробки (R&D). Крім того, прибутки дозволять локалізувати виробництво важливих компонентів, зменшивши залежність від імпорту.
Втім, Богдан Долінце застерігає, що відкриття експорту несе ризик витоку українських розробок і технологій до ворога. Експерт також вказує на можливість конфлікту інтересів: коли бізнес буде надавати пріоритет вигідним зовнішнім контрактам на шкоду потребам ЗСУ, що створює безпекові та корупційні ризики. Крім того, якщо українська зброя потрапить до терористів, це може завдати шкоди репутації України та поставити під загрозу міжнародну допомогу.
На цьому труднощі з експортом не закінчуються, оскільки повернення на міжнародний ринок зброї теж має свої підводні камені.
Шанси України на світовому ринку
За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), до 2022-го США та Росія стабільно посідали перше й друге місця серед найбільших експортерів зброї, суттєво випереджаючи Китай, Німеччину, Францію, Велику Британію. Водночас ще до повномасштабного вторгнення в Україну позиції Москви почали слабшати. Якщо у 2007–2011 роках її частка у світовому експорті зброї становила близько 24%, у 2011–2015 зросла до 26%, то вже у період 2016–2020 скоротилася до 20%. Повномасштабна війна лише закріпила цей тренд. За підсумками 2020–2024 частка Росії опустилася до 7,8% світового експорту зброї, поступившись Франції, РФ фактично випала з кола провідних експортерів зброї.
Україна має непоганий досвід експорту: 9 місце у 2012-2016 рр, 12-е у 2016-2020 рр та зі зрозумілих причин падіння до 20-го у 2020-2024 рр. Утім, на думку Долінце, Київ має шанс тріумфально повернутися в ТОП-10 світових постачальників зброї, запропонувавши нові технології, перевірені реальною війною. Водночас прості розробки, отримані шляхом простої інтеграції імпортованих технологій, ті ж FPV-дрони, приречені на швидке копіювання.
“Це системи РЕБ, бойові системи управління, системи ситуаційної обізнаності, системи для інтеграції сенсорів, вогневих засобів. Також це БпЛА й антидронові рішення. Останні дуже затребувані, бо у світі зростає загроза використання безпілотників, зокрема терористами. Тому захист аеропортів та критичної інфраструктури стає глобальним пріоритетом”, — пояснив експерт.
За словами Долінце, окрім Європи, українську зброю готові купувати країни Південної Америки, Африки та Близького Сходу. Однак доступ туди ускладнений міжнародною політикою та обмеженнями: необережний продаж у ці регіони загрожує санкціями та втратою допомоги партнерів.
Так, наприклад, у 2002 році США звинуватили Україну в постачанні комплексів "Кольчуга" до Іраку. Вашингтон заморозив фінансову допомогу на $54 млн і пригрозив санкціями, хоча згодом факт передачі систем так і не підтвердився.
До того ж, за ринки «третіх країн» доведеться жорстко конкурувати з РФ. Враховуючи подібність багатьох реалізованих рішень, переможе той, у кого буде ефективніша зброя, краща ціна, умови продажу та обслуговування.
Експерт наголошує, що вимоги до озброєння в Україні нині суттєво спрощені, тоді як оборонні ринки Європи та світу є значно більш закритими через складні національні й міжнародні стандарти. Саме тому багатьом компаніям доведеться доопрацьовувати або модернізувати свою продукцію, щоб відповідати вимогам країн-імпортерів та військовим стандартам НАТО.
“В розумінні європейських країн, якщо вони взяли дрон, він має пролежати на складі 10–20 років, а потім гарантовано спрацювати. Щось схоже було і в Україні до тотальної дерегуляції внутрішнього оборонного ринку в 2022-му”, — зазначив експерт.
Він додав, що у цьому контексті злий жарт може зіграти відсутність зрозумілої експортної політики з боку держави. Більшість виробників не мають досвіду оформлення дозволів та перевірки кінцевого користувача. Помилка у цих процедурах загрожує компаніям міжнародними санкціями, а їхнім керівникам — кримінальною відповідальністю. Тож доведеться звертатися за допомогою до спецекспортерів або створювати власні режимно-секретні відділи.
Долінце підкреслює, що ризики можна буде мінімізувати, якщо український експорт буде досить суворим і контрольованим. Експерт переконаний, що вже у 2026-му ми побачимо перші міжнародні контракти й нарощування спільних виробництв з європейськими компаніями. На його думку, після війни Україна має перспективу стати регіональним хабом для оборонних технологій, зокрема рішень на базі ШІ та фізичних систем озброєння.
Таким чином, відновлення експорту української зброї - це не зрада, і не прагнення компаній наживатися на війні. Навпаки, це шанс вижити для компаній ОПК, розвиватися та продовжити забезпечувати ЗСУ. Ми дійшли моменту, коли реалії на полі бою щодня створюють нові виклики для вітчизняних зброярів. Відкриття експорту зброї дасть можливість пришвидшити технологічну еволюцію українського ОПК. Маємо виграти війну технологій, щоб бути на крок попереду ворога, адже це сувора реальність виживання у війні ХХІ сторіччя.
Раніше ми писали, що у 2026 році Міністерство оборони України продовжить надавати підтримку вітчизняним підприємствам ОПК.
Також ми вже писали, що у грудні-січні Міністерство оборони вийшло на високий середній показник у постачанні перехоплювачів для українського війська.
