Зарплати по-новому та швидке "розлучення" з працівником. Що готує українцям новий Трудовий кодекс? Розроблений урядом проєкт трудової реформи неоднозначно сприймається в суспільстві: прихильники відзначають перехід до гнучкого ринку, а противники заявляють про наступ на трудові права.
Ми спробуємо об'єктивно проаналізувати переваги та ризики пропонованих законодавчих змін у рамках загальної логіки економічного розвитку. Колись День праці сприймався виключно крізь призму радянської ідеології, хоча насправді цей день - міжнародний символ боротьби за цивілізовані правила гри.
Це історія про солідарність, яка свого часу вивела найману працю з-під тотального диктату капіталу, встановивши знайомі нам стандарти: 8-годинний день і соціальні гарантії.
Сьогодні ж спостерігається певний відкат. Інша крайність - лібертаріанська економічна доктрина - наполягає на максимальній деконструкції трудових прав. У рамках цієї парадигми роботодавець - Цар і Бог трудових відносин.
Він створює робочі місця і платить заробітну плату. Практично відчужує від власного прибутку кошти для формування трудових доходів. А додана вартість не розглядається як похідна від доданої праці найманого працівника.
Зараз зміщується акцент на регулювання. І трудова реформа - це фактично спрощення законодавчого "розлучення" роботодавців і найманих працівників.
Їхній "союз" уже не поєднується класичними трудовими відносинами. Це певна калька так званої аргентинської трудової реформи Хав'єра Мілея, яка спрямована на лібералізацію ринку праці, зниження витрат роботодавців на утримання робочих місць і скорочення ролі профспілок.
Але з уточненням: в Україні ніколи не було профспілок (маються на увазі справжні, які могли б організувати хоча б один загальнонаціональний страйк).
Загалом, будь-яка квазіліберальна трудова реформа - це поєднання кількох загальновживаних тез:
- трудовий контракт - не одруження;
- розлучитися зараз легше, ніж звільнити найманого працівника;
- процедура звільнення має відбуватися за рухом пальця (утім, це не стосується права на звільнення за ініціативою найманого працівника - тут мають бути дотримані всі необхідні процедури, зокрема й тимчасові).
Ще один маркер трудових реформ - це скасування або розмите формулювання тривалості праці та її нормування: тобто атака на 8-годинний робочий день і 40-годинний робочий тиждень.
Хоча саме зазначене лімітування робочого тижня стало ключовим досягненням моделі соціально-ринкової економіки в контексті цивілізаційного змагання з радянською трудовою системою.
Слід згадати й такий напрям, як демонтаж повноважень профспілок. Але, як було сказано вище, тут демонтувати в нас майже нічого. На відміну від Аргентини, де профспілки справді мали значний вплив на соціальну та економічну політику держави.
Анатомія нового суспільства
Однак класична трудова теорія справді приречена на структурне перезавантаження. Адже поступово зникає клас-гегемон, тобто пролетаріат, який домінував саме під час індустріальної моделі суспільства. В економіці, де 60-70% становить сектор послуг, пролетаріат уже не є носієм "соціальної правди".
А хто тоді може претендувати на статус класу-гегемона?
У статті до повномасштабного вторгнення ми детально розкривали теорію квазікласового суспільства британського економіста Гая Стендінга, згідно з якою на зміну традиційним класам прийшла нова стратифікація - від надбагатої еліти до так званого прекаріату.
Останній став наймасовішою групою (в Україні до 70%), що характеризується нестабільною зайнятістю, відсутністю соцзахисту і ризиком маргіналізації, незважаючи на освіченість.
Хоча прекаріат найчисленніший, він контролює мінімум економічних активів і, звісно, не може претендувати на роль стабільного середнього класу. З іншого боку, у нас є і динамічний клас у вигляді підприємництва, а також зацементований клас чиновництва і тонкий прошарок професіоналів. При цьому прекаріат витісняється на узбіччя як бізнесменами, так і державною надбудовою.
Хоча підприємці та державна надбудова - це дві антагоністичні верстви. Кожна з цих груп розглядає суспільство як економічний ринг і свій ресурс, для чого періодично апелює до прекаріату, виставляючи перед ним моркву у вигляді примарних шансів на входження в середній клас.
Підприємці обіцяють прекаріату квиток у середній клас завдяки зниженню податків і приєднанню до підприємницького прошарку, а чиновники обіцяють прекаріату "квиток у рай" завдяки соціальним виплатам держави і збільшенню податків. Лицемірять і перші, і другі.
Такий стан речей спричиняє перманентний розкол у суспільстві, коли члени одних соціальних груп вважають, що представники інших апріорі помиляються у своїх стратегіях розвитку країни.
При цьому жодна соціальна група не може вплинути на політику, яку проводить правлячий клас, навіть під час демократичних виборів. Тому що клас-гегемон у такому суспільстві - це прекаріат, який не має сил для драйву і розвитку, а правляча еліта не бачить сенсу у зміні статус-кво - її влаштовує життя в умовах рентної економіки.
Безвідповідальність політиків полягає в тому, що вони максимально цинічно експлуатують, з одного боку, фактор розколу в суспільстві, а з іншого - його прихований потяг або до втраченої солідарності, або до простих рецептів потрапляння до раю, тобто до прошарку багатих людей.
Тепер перейдемо до проєкту нового Трудового кодексу України, який цього року вніс до парламенту Кабінет Міністрів України.
Трудова реформа: сучасні акценти і спрощення
Основні положення трудової реформи описуються в пояснювальній записці відповідного законопроєкту. Усе починається з тез про "дерадянізацію законодавства про працю, унормування індивідуальних і колективних трудових відносин на засадах свободи, рівності, забезпечення гідної праці з імплементацією міжнародних стандартів регулювання трудових відносин у національне законодавство".
Інакше й бути не могло. Йдемо далі. З пояснювальної записки до проєкту Трудового кодексу України (проєкт закону №14386):
"Ухвалений 1971 р. Кодекс законів про працю України (далі - Кодекс) є радянським як за змістом, так і за духом та демонструє яскраво виражену домінацію регулюючої функції патерналістської держави у сфері трудових відносин, що була притаманна плановій соціалістичній економіці, за умов якої фактичним роботодавцем у всіх роботодавців, які працювали, були роботодавці.
Чинний Кодекс формувався в умовах орієнтації на індустріальну економіку та існування великих системних систем, які були флагманами економіки.
За нинішніх умов, коли чисельність працівників у виробничій сфері скоротилася з 2000 р. більш ніж утричі, є нагальна потреба адаптувати законодавство про працю до потреб нових відносин і нових сфер економіки, які абсорбують у собі вивільнений трудовий ресурс і сповідують іншу філософію трудових відносин".
Отже, наша версія виявилася правильною: трудова реформа відбувається на тлі деіндустріалізації та збільшення питомої ваги в структурі ВВП частки сектору послуг. А сектор послуг - це ареал того ж прекаріату, на відміну від промисловості зони пролетаріату XIX-XX ст.
Автори законопроєкту стверджують: "Спрощення трудового законодавства у сфері найму, зокрема, завдяки запровадженню широкого спектра трудових договорів (короткострокові, сезонні, учнівські, домашні працівники), сприятиме легалізації найму працівників і розширенню сфери укладення трудових договорів".
Основні положення проєкту передбачають:
- розмежування колективно-договірних та індивідуальних відносин;
- спрощення процедур укладення та розірвання трудових відносин;
- забезпечення недискримінації працівників і реалізацію принципу рівної оплати чоловіків і жінок за працю рівної цінності.
Зарплати, погодинний розрахунок: плюси та половинчасті рішення
Відзначимо такі позитивні риси законопроєкту:
- Зарплату планується прив'язати до мінімальної ставки заробітної плати, яка встановлюється на законодавчому рівні.
- Наразі зарплата бюджетників прив'язана за тарифною сіткою до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому збільшення показника мінімальної заробітної плати для бюджетників не призводило до перерахунку трудових доходів за всією тарифною сіткою (окрім випадків, коли сумарні виплати були меншими за показник мінімалки).
- Сама заробітна плата визначається як "комплексна категорія". Вона включає в себе основну, додаткову зарплату та інші додаткові виплати.
- До основної відносять оклади, тарифні ставки, відрядні розцінки, додаткова - це премії, надбавки та різні доплати.
Утім, трудова реформа не йде магістральним напрямком - тобто не передбачає системного запровадження погодинної оплати праці та спеціальних трудових коефіцієнтів за регіонами та галузями економіки.
Можливість запровадження погодинної оплати допускається проєктом Трудового кодексу, але не запускається на системному рівні. Хоча саме в контексті розширення ненормованої праці в секторі послуг, де відсутні такі механізми трудового захисту, як профспілки, погодинна форма оплати праці має бути ключовою, а держава має регулювати мінімальну оплату праці саме в контексті погодинних нарахувань.
Власне місячна мінімальна зарплата - це і є відлуння патерналізму бюджетних робочих місць та індустріального типу економіки. У секторі послуг держава має встановлювати саме мінімальну погодинну оплату праці.
Крім того, у місцевих органів влади має бути право коригувати такі погодинні індикатори оплати праці в бік збільшення. Приміром, мінімальна погодинна оплата праці в Києві очевидно відрізняється від погодинної оплати праці в Конотопі. Так само як почасова мінімалка слюсаря має відрізнятися від аналогічного показника охоронця чи прибиральника.
Утім, встановлення професійних індикаторів - досить громіздка структура і Україна може бути до неї не готова. Але застосування географічних індикаторів є актуальним. Це формувало б своєрідну конкуренцію за трудовий капітал між різними регіонами країни.
Серед позитивів також можна відзначити, що Кодекс пропонує подвійний тариф за роботу в нічний час, у вихідні та святкові дні. Утім, усе це досить футуристичні норми, запрацюють вони дуже нескоро навіть у разі ухвалення цього законопроєкту.
Звільнення, робочий день: мінуси та швидкі зміни
А ось норми спрощеного звільнення можуть запрацювати вже, умовно, завтра.
У роботодавця буде право звільнити працівника за один день. Обов'язок завчасного попередження про це замінюється процедурою грошової компенсації.
На нашу думку, ключові негативні положення пропонованої реформи такі:
- Працівника можна буде звільнити фактично того ж дня, коли подано заяву, при цьому скасовується правило обов'язкового двотижневого відпрацювання.
- Суттєво демонтують права матерів, які працюють: жінок можна буде звільнити (точніше, скоротити) за рішенням роботодавця, якщо в них діти старші за 1,5 року (нині - старші за 3 роки, а для самотніх матерів - старші за 14 років).
- Допускається ненормована праця понад 8-годинний робочий день, учнівська праця тощо.
Отже, нинішній проєкт Трудового кодексу можна назвати "законом про спрощене звільнення та обмеження трудових прав матерів з дітьми".
Революційні норми щодо погодинної оплати чи передання обов'язку сплати податків з роботодавців на найманих працівників там або відсутні, або загадані побіжно.
Ключова норма - це надання роботодавцям можливості швидкого звільнення, а точніше скорочення найманих працівників.
Можна припустити, що основний удар припаде на матерів з дітьми до 3 років і особливо одиноких матерів. Економити витрати роботодавці будуть саме на них.
