Наша країна зобов’язалася перед ЄС підіймати акцизний збір на тютюнові вироби доволі швидкими темпами, насамперед для того, аби зменшити стимули для контрабанди сигарет до сусідніх країн, але ще більш важливим наслідком є, звичайно, скорочення кількості споживаючих тютюн. Проте, не усе так райдужно.
По-перше, можна брати на себе будь-які зобов’язання в частині підвищення акцизу, але зменшення привабливості контрабанди з України через західний кордон означає збільшення привабливості нелегального ввезення сигарет в Україну, здебільшого з Білорусі та Придністров’я (традиційних джерел), до яких в останні роки додалися непідконтрольні території ОРДЛО, де з'явилися сигаретні фабрики.
Також, у самій Україні нараховується аж одинадцять тютюнових фабрик, назви більшості з яких широкому загалу нічого не говорять - і це тільки офіційно зареєстровані, а є ще й повністю підпільні… Як видно з графіку, контрабанда та контрафакт дуже сильно корелюють з доступністю сигарет. Отже, подальше підвищення акцизів буде ефективним тільки якщо супроводжуватиметься рішучою та ефективною боротьбою із злочинними угрупованнями, які займаються контрафактним виробництвом та контрабандою сигарет. До речі, це б відповідало також і зобов’язанням перед ЄС, оскільки велика частина «лівих» сигарет насправді призначені для подальшої контрабанди до сусідніх країн.
І з цієї причини варто порівняти обсяги контрабанди та контрафакту сигарет (за даними Kantar (TNS-Ukraine) ) з доступністю по відношенню до доходів громадян (відносна ціна доходу, яка показує частку ВВП на душу населення, необхідну для придбання 100 пачок сигарет, на нижній частині графіку вона наведена у відносних одиницях).
Отже, як бачимо, попри жорстке адміністрування, зокрема повний товарний облік з інвентаризаціями, фіскалізацією тощо, за кілька років тіньова частка зросла з 1% до майже 7% - хоча, можливо, без такого контролю було б ще гірше. Проблема ускладнюється структурою торгівлі: менш як 40% «лівого» товару продається через офіційно діючі магазини та кіоски, а більшість – просто на вулиці, або через інші тіньові канали. Тож навіть якби вдалося ціною великих витрат прослідкувати кожну пачку сигарет від виробника чи легального імпортера до покупця, то це, ймовірно, просто витіснило б нелегальні сигарети у неофіційні канали, з якими боротися значно складніше, принаймні до того часу, як поліція буде реформована та очищена від корупції.
По-друге, якби зменшення кількості курців та споживання продовжувалося лінійно такими темпами, то за пару десятків років можна було б святкувати перемогу над згубною звичкою – але так не буває: як і в інших випадках такого роду, результативність заходів має властивість зменшуватися у міру просування вперед. Адже спочатку кидають палити ті, хто ще не має залежності, ті, кому вистачає волі її позбутися (а це дуже непросто – тільки одному з семи вдається), а залишаються при цій звичці найбільш уражені, ті, хто не хоче кидати, та більш заможні, які можуть собі дозволити сплачувати дорожче. При цьому, засоби впливу вичерпуються, і придумати щось нове, та ще й здатне зачепити закоренілих курців, стає чимдалі важче. Потрібні якісь інші рішення.
Насамперед це випробуваний у світі спосіб, який пропагандує ВООЗ: безкоштовна допомога тим, хто кидає палити. На диво, але в Україні наразі взагалі відсутня така державна служба! Між тим, якщо вона належним чином організована та забезпечена, ефект може бути суттєвим: кількість успішних спроб кинути паління зростає вдвічі. У випадку України, це означає скорочення кількості активних курців на додаткові 4% на рік, відповідно витрати на таку службу в розмірі до 6 млрд грн є економічно виправданими.
Треба зазначити, що нікотинова залежність, як і будь-яка інша – це хвороба, яка потребує лікування, в тому числі з застосуванням замісної терапії та альтернативних, менш шкідливих для здоров'я, способів задоволення потреби у нікотині – з поступовим, дуже повільним, зменшенням дози. Тому наявність такої служби не просто сприяє зменшенню кількості курців, але й рятує тих, хто наважився кинути, від іноді доволі важких наслідків абстиненції.
Утім, далеко не усі курці взагалі хотіли б кинути, чи мають на це волю: згідно з даними опитування GATS (2017), 37% курців навіть не ставлять на меті коли-небудь кинути палити. Це, якщо можна так сказати, «ядро» прихильників шкідливої звички: на них не подіяла масована просвітницька кампанія, вони чудово усвідомлюють шкоду здоров'ю, і, попри це, і попри постійне подорожчання тютюнових виробів, все одно готові продовжувати їх вживати.
Єдиний спосіб зменшити суспільну шкоду від цього – це спонукати їх перейти на менш шкідливі для здоров'я способи задоволення своєї нікотинової залежності. Адже сам по собі нікотин точно є шкідливим для гаманця, бо залежність змушує уражену нею людину постійно витрачати дедалі більше грошей аби просто підтримувати нормальне самопочуття; але, всупереч поширеним уявленням, якщо і шкодить здоров'ю, то багаторазово менше, ніж компоненти диму, що утворюється при згорання тютюну, а у сигаретах – ще й паперу. Тож принаймні меншим злом, у порівнянні з палінням, є вдихання пари з вейпів та систем нагрівання тютюну, а також кальянів. Щобільше, використання вейпу у якості замісної терапії на допомогу тим, хто хоче позбутися нікотинової залежності, довело свою високу ефективність, так що у Великобританії такий спосіб офіційно рекомендується лікарями на допомогу тим, хто кидає палити.
На жаль, останнім часом в Україні посилилася тенденція до прирівнювання таких менш шкідливих способів споживання нікотину до звичайних сигарет. Вони безумовно не є «нешкідливими», хоча б тому, що викликають залежність – а багато років законодавці не помічали їх існування взагалі, відтак вони не були оподатковані жодним додатковим чином. Проте, зараз маятник хитнувся в іншу крайню сторону. А оптимально було б створити ситуацію, за якої доступність різних засобів споживання нікотину була обернена до їхньої шкідливості: сигарети – найдорожчі, вейпи – найдешевші, системи нагрівання – десь посередині, ближче до вейпів.
Але з точки зору виробництва все одно навпаки, тому навіть зараз сигарети залишаються найдешевшим способом у перерахунку на прийом нікотину (див. нижче), спроба вирівняти податкове навантаження надалі поглибить цю ситуацію і зіграє на користь виробників звичайних сигарет. Натомість правильним рішенням є стримування акцизів на менш шкідливі засоби задоволення нікотинової залежності до того моменту, поки вони не стануть економічно вигіднішими за звичайний тютюн.
Вартість різних тютюнових продуктів у перерахунку на прийом однієї й тієї самої кількості нікотину до та після підвищення акцизів (за розрахунками автора):
- Сигарети (в середньому) - ціна за прийом: у 2020 – 2 грн, у 2021 – 2.35 грн
- НТП (HEET) - ціна за прийом: у 2020 – 3 грн, у 2021 – 4.1 грн
- Рідина для вейпа з вмістом нікотину близько 30 мг - ціна за прийом: у 2020 >3 грн, у 2021 >4.5 грн
Отже, етап простих і однозначних рішень у боротьбі за здоров'я нації ймовірно закінчується. Потрібна комплексна стратегія: від дієвої допомоги тим, хто хоче кинути паління хоча б у його найшкідливішій формі – через податковий стимул обирати менш згубний спосіб доставки нікотину (що потребує значного збільшення акцизу на сигарети при збереженні оподаткування альтернатив) – до ефективної боротьби з контрабандою та контрафактом, без якої підвищення податків призведе до протилежних наслідків.
